Хірургічне лікування хронічних злоякісних захворювань біліопанкратодуоденальної зони залишається найбільш складною проблемою онкології та абдомінальної хірургії, що підтверджується низькою резектабельністю, високим операційним ризиком і незадовільними найближчими і віддаленими результатами. Сьогодні, незважаючи на підвищений інтерес дослідників до проблеми хірургічного лікування хворих на пухлинні захворювання дистального відділу загальної жовчної протоки і голівки підшлункової залози, залишаються недостатньо вивченими питання патогенезу, а саме - ролі порушень функції печінки і нирок (гепаторенального синдрому) в розвитку ускладнень унаслідок структурно-метаболічних порушень в органах. У зв’язку з цим виникає потреба подальшого уточнення розробка алгоритмів хірургічних втручань з використанням мінііавазивних антеградних та черезпапілярних втручань при виконанні радикальних і умовно радикальних, а також паліативних втручань. Також потребують уточнення патофізіологічні механізми розвитку гепаторенального синдрому, маркери його ранньої діагностики на до клінічному етапі розвитку, а також диференційовані підходи до лікування хворих з метою попередження розвитку поліорганних порушень и покращення результатів лікування хворих на бластоматозну механічну жовтяницю.
Експериментальна частина роботи присвячена уточненню механізмів розвитку гострого ниркового пошкодження у щурів з експериментальною гострою механічною жовтяницею, яку моделювали шляхом перев'язки загальної жовчної протоки. Тварин було розподілено на три групи: І – контрольна (5 щурів); ІІ (10 щурів), у яких тривалість механічної жовтяниці складала 3 доби і ІІІ (10 щурів), у яких тривалість жовтяниці була 7 діб. В культурах клітин печінки і нирок тварин вивчали вторинні продукти ліпопреоксидації, показники гіпоксії і оцінювали деструкцію мембран за змінами фосфоліпідного складу клітин. В сироватці крові вивчали азотисті метаболіти. В якості маркеру гострого пошкодження нирок в сироватці крові і тканинах нирок визначали наявність молекул ниркового ушкодження (Kidney Injury Molecule-1(KIM-1).
В ході експериментальних досліджень встановлено, що на 3-ю добу від моделювання механічної жовтяниці відбувається гостре ураження печінки, яке супроводжується мембранодестабілізуючими процесами в її тканинних структурах. Порушення ліпідного складу мембран відбувається в наслідок інтенсифікації в тканинних структурах перекисного окислення ліпідів, що виражалося у підвищенні рівня тканинної МД на 24,9 и 169,6 % (p < 0,05) і активності тканинної фосфоліпази А2 на 54,9 % і 134,5 % (p < 0,05 та зниженні активності СОД 51,3 и 70,1 % (p < 0,05) у тварин ІІ і ІІІ груп; прогресуванні гіпоксії (збільшення лактата на 12,9 %, і 94,8 % (p < 0,05) відповідно до термінів дослідження. В тканинах нирок вже на 3-ю добу експерименту починаються мембранодестабілізуючі явища, але в ці терміни показники азотемії підвищуються невирогідно. В ці ж терміни дослідження в сироватці крові тварин і в тканинах нирок ідентифікується протеїн KIM-1, який слугує раннім маркером ниркового пошкодження лабораторних тварин при формуванні гепаторенального синдрому при гострій механічній жовтяниці. Отримані дані дозволяють зробити висновок про те, що в умовах гострої обтураційної механічної жовтяниці розвиток гепаторенального синдрому відбувається на тлі порушень мікроциркуляції, тканинної гіпоксії та активізації процесів оксидативного пошкодження клітин, що сприяє розвитку мембрано дестабілізуючих процесів в тканинах нирок.Науково обґрунтована розроблена диференційована тактика лікування гепаторенального синдрому у хворих з механічною жовтяницею пухлинного ґенезу, яка сприяла зниженню кількості летальних випадків на фоні прогресування явищ полі органної недостатності з 5,8 % до 1,3 % (р < 0,005).
Впровадження запропонованих в алгоритмі хірургічного лікування з використанням послідовного виконання антеградних і відкритих методів, а також антеградних, ретроградних і методик «рандеву» у хірургічно інкрабельних хворих і антеградних і «відкритих» методів при виконанні радикального і умовно радикального лікування дозволило досягти зниження кількості ранніх післяопераційних ускладнень з 32,7 % до 16,0 % (при цьому кількість ускладнень, які потребували оперативних втручань – з 5,8 % до 1,3 %) та рівня післяопераційної летальності – з 11,5 % до 2,7 %.
