Дисертацію присвячено дослідженню інституту відшкодування (компенсації) шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду в Україні.
Авторкою обгрунтовано, що відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів кримінальної юстиції, має розглядатися в більш широкому контексті відповідальності держави перед особою, а також у зв'язку з концепціями верховенства права, правової держави та демократії. Такий інститут має безпосередній зв'язок із таким завданням КПК, як охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, що додатково свідчить про його значущість в контексті виконання конституційного обов’язку держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Підкреслено, що проблема відшкодування шкоди, завданої незаконними діями в межах кримінального процесу, має універсальний характер. Приблизно в середині та другій половині XIX ст. у кримінальній процесуальній доктрині різних країн відбувся переломний період, пов'язаний з усвідомленням необхідності появи відповідальності держави за шкоду, заподіяну незаконним або необґрунтованим кримінальним переслідуванням.
Дисертанткою зроблено висновок, що всі класичні характеристики інституту права повною мірою притаманні сукупності норм, що регламентують проблему відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю сторони обвинувачення та суду. При цьому він є комплексним інститутом права, елементи якого відносяться до різних матеріальних і процесуальних галузей права (насамперед – цивільного права і кримінального процесуального права). Водночас немає достатніх підстав визначати порядок відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів кримінальної юстиції, як один з видів кримінального процесуального провадження.
Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку вітчизняної юридичної науки і практики вживання терміну «реабілітація» як синонім відшкодування (компенсації) шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду є недоцільним.
У роботі наголошено на тому, що оптимальне вирішення проблеми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органами кримінальної юстиції, може бути запропоноване на основі теоретичної моделі, покладеної в основу інституту цивільного позову в кримінальному процесі. Підкреслено, що концепція «сполученого (з’єднаного) процесу» (цивільне ↔ кримінальне процесуальне право) може використовуватися при правовому регулюванні відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів кримінальної юстиції.
Значна увага у роботі приділена підставам та умовам відшкодування (компенсації) шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Так, зроблено висновок, що правовою підставою для відшкодування такої шкоди є ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року. Фактичною підставою у вказаних правовідносинах є правопорушення (делікт), склад якого визначений ст. 1176 ЦК, а процесуальною ‒ рішення суду, ухвала слідчого судді або постанова прокурора, в яких визнано склад цього правопорушення. Встановлення всіх умов, необхідних і достатніх для відповідальності за завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу кримінальної юстиції, дозволяє констатувати наявність складу цього делікту, що свідчить про існування підстави для притягнення до такого виду відповідальності.
