Сторожук Н. В. Фактори системи гемостазу як предиктори рестенозу у хворих з ішемічною хворобою серця та перкутанною ангіопластикою коронарних артерій

Встановлено, що частота виникнення пізнього рестенозу стента у хворих із ІХС після ангіопластики за період 18–ти місячного спостереження складає 2,37 %, при цьому рестеноз достовірно частіше зустрічався у хворих з серцевою недостатністю СН ІІА (75,0 %) (p < 0,001) та імплантованими двома і більше стентами (56,3 %) (p < 0,001). У досліджуваних хворих відмічається також достовірне підвищення рівня розчинного фібрину у порівнянні з контролем (4,67 ± 0,25 проти 2,65 ± 0,37 мкг/мл) (p < 0,001) при подвійному зниженні концентрації Д-димеру (48,44 ± 4,87 проти 95,0 ± 12,0 нг/мл), відповідно (p < 0,001), при цьому концентрація Д-димеру у жінок мала тенденцію до зниження у порівнянні з чоловіками. Встановлено, що у хворих із рестенозом в анамнезі, рівень розчинного фібрину достовірно вищий ніж у хворих без рестенозу у стенті (5,71 ± 0,50 проти 4,11 ± 0,33 мкг/мл) (p < 0,05) при незмінно підвищеній концентрації фібриногену порівняно із контролем (p < 0,001), достовірно зниженому рівні Д-димеру (p < 0,001 ) та наявній тенденції до зниження концентрації протеїну С. При цьому спостерігається помірна пряма кореляційна залежність між розчинним фібрином та Д-димером (r = 0,54) (p < 0,01) і слабкий прямий взаємозв’язок між розчинним фібрином та фібриногеном (r = 0,26) (p < 0,05) на тлі достовірного зростання рівня функціонально неактивних форм протромбіну відносно контролю на 113,1 ± 2,39 % (p < 0,001), що відповідає концентрації 1,2 мкг/мл та має помірний прямий зв’язок з Д-димером (r = 0,36) (p < 0,05).