Встановлюється, що поняття класичного, зокрема класичного в музиці, сьогодні набуває нової значущості на багатьох рівнях естетичних та мистецтвознавчих досліджень, також приймаючи й певний психологічний резонанс, тобто переростає у загальногуманітарну категорію. Водночас, незважаючи на велику за обсягом літературу, присвячену явищу класичного, важко знайти задовільне спільне загальнозначуще поняття про класичне, особливо враховуючи його певну «генетичну подвійність», а саме – взаємодію історичних та теоретичних передумов його категоризації.
Намагання виявити парадигматичні риси оперної творчості як важливого суспільного феномена, тобто значення опери як осередку етичних та естетичних культурних нормативів, мистецьких канонів, приводить до вивчення оперно-мовних властивостей, маючих ознаки і історично сформованих, і семантично заданих, тобто запрограмованих структурою та функціями саме даного жанру.
Обидва аспекти вивчення класичного є відкритими, тобто такими, що не мають сталої системи оцінних підходів, а їх взаємозалежність підсилює складність проблеми. Водночас саме тому, що для сучасного музиканта, також пересічного реципієнта, категорія взірцевості, як визнаності та ідеальності водночас, як синонім досконалості, є напрочуд важливою, проблема ця потребує вивчення й вирішення.
У цілому, в основі явища класичної оперної поетики залишаються незмінними три головних принципи, що відповідають трьом провідним функціям музичного діяння як художнього (формотворчо-композиційній когнітивній; інтонаційно-звуковій сугестивній; пізнавально-змістовій етичній):
- «зробленість», довершеність форми, що забезпечує якість гармонії;
- вибірковість інтонаційно-мотивного музичного матеріалу, яка дозволяє дотримуватися ідеалу краси;
- установка на смисли, що породжені власним творчим досвідом музики як морально-естетичного феномена, іманентна змістовність, яка сприяє відчуттю досягнення істини, тобто здійсненню певного ідеального уявлення про людину та доцільність її життя.
Відтак в основі оперної естетики класичного лежать основні ціннісні критерії істини, добра, краси, гармонії та смислу, а категорія класичного в оперному виконавстві позначає якість художнього твору як інтеграцію етичного й естетичного, тобто як калокагатійне явище. Звідси й перевага в розумінні феномена оперно-класичного саме аксіологічного підходу, що переростає у семантичний на рівні музичного тексту, матеріалу конкретних музичних композицій; даний підхід дозволяє також засвідчувати ефекти множинності й музичного смислу, й значення класичного в музиці, тобто вказувати на полісемантичність класичного оперного образу.
