Дисертація присвячена дослідженню феномену творчої спадщини
польських композиторів Поділля XIX ст. в проекції на діалог двох
національних культур – польської та української. Відповідно дослідження
ґрунтується на вивченні історичних, національно-ментальних та мистецькокультурних особливостей співжиття польського та українського народів на
теренах Поділля у XIX ст.
Означена проблема не була предметом самостійного дослідження в
музичній науці. Творчість польських композиторів Поділля ХІХ ст. дотепер не
отримала належного музикознавчого висвітлення, хоча і становить помітну
сторінку в історії української музики минулого, що зумовлює актуальність
даної теми.
Творчість польських композиторів Поділля ХІХ ст. – це регіональний
феномен, в якому виокремилась прихильність до певної культурної,
національної та регіональної традиції, яку характеризує єдність естетичних
поглядів, спільність творчих принципів і жанрових пріоритетів, та головно –
прихильність до української національної традиції.
Для реконструкції панорами української музичної культури Поділля
ХІХ ст. з урахуванням українсько-польських культурних взаємин було
розглянуто ряд питань, серед яких: етапи розвитку українсько-польських
зв’язків Поділля в історичній динаміці (XVI–ХІХ ст.); зацікавленість
українським фольклором; побутування маєткової культури, театру, домашнього
та салонного виконавства; постаті польських композиторів Поділля XIX ст.,
вплив української тематики, сюжетів та образів на формування їх творчої
спадщини.
Концептуальним стрижнем дисертації є увиразнення групи польських
композиторів Поділля ХІХ ст. та виявлення спільних ключових ознак їх
творчості. Було досліджено життєтворчість Антона Коціпінського (1816–1866),
Михайла Завадського (1828–1887) та Владислава Заремби (1833–1902), які
проживали та працювали на Поділлі та долучились до активного розвитку
української музичної культури шляхом:
- вивчення та дослідження українського музичного фольклору;
- розвитку професійного освітнього середовища;
- зацікавленості українською тематикою;
-використання образно-жанрової сфери та інтонаційної природи
народної музики;
- творчого переосмислення та вільної інтерпретації пісеннотанцювальних джерел;
-актуальних зв’язків із сучасною літературою;
-професіоналізації творчості, відходу від аматорства і дилетантизму.
У дослідженні простежено спільні напрями діяльності польських
композиторів Поділля ХІХ ст.:
- інтерес до фольклорного матеріалу;
-формування освітнього середовища та подолання аматорських
традицій;
- розвиток провідних жанрів вокальної та інструментальної
мініатюри;
-формування типової образно-емоційної сфери та інтонаційної
природи висловлення.
Зроблено висновки, що вищезгаданим композиторам притаманні:
– високий рівень освіченості та активна концертно-виконавська
діяльність;
– вивчення традицій західноєвропейської музики та синтезування їх з
польськими та українськими фольклорними елементами;
– активне втілення української тематики;
– використання фольклорних елементів як одного з важливих
чинників формування індивідуального композиторського стилю та стильових
засад в музиці цього періоду в цілому;
– окреслення жанрів фортепіанної мініатюри та романсу як провідних
у творчості композиторів XIX ст.
З метою вивчення творчої спадщини вищезгаданих композиторів було:
здійснено аналіз нотних архівів наукових бібліотек України (Київ, Львів,
Харків), бібліотечних фондів музичних академій України (Київ, Львів, Харків,
Одеса), фондів бібліотек Польщі (Варшава, Краків); отримано архівні довідки з
обласних державних архівів міст Києва та Житомира, які дозволили доповнити
біографію Владислава Заремби новими уточнюючими відомостями; виконано
музикознавчий аналіз низки фортепіанних та вокальних творів Михайла
Завадського та Владислава Заремби; узагальнено особливості музичнопедагогічних праць Владислава Заремби.
Відзначено, що активізація етнографічних досліджень представників
українсько-польської шляхти у ХІХ ст. стає органічною складовою культурного
розвитку, спрямованого на українське національне відродження, стимулює нові
наукові та ідейні пошуки і сприяє активізації українського національного руху
в регіоні.
Зазначено, що однією із найвизначніших етнографічних праць Антона
Коціпінського (1816–1866), що забезпечила автору значне місце в історії
європейської фольклористики, є збірка «Пісні, думки і шумки руського народу
на Поділлі, Україні і Малоросії». Зацікавленість фольклорним матеріалом є
першим свідченням зростання інтересу до української тематики в творчості
українсько-польських фольклористів і музикантів.
