Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.
Дисертаційна робота містить результати комплексної характеристики правового механізму взаємодії громадянського суспільства і держави у сфері захисту прав дітей в Україні. Матеріал дисертації узагальнює аналіз наукових праць, що стосуються вказаної проблеми, міжнародно-правових договорів, національних нормативно-правових актів, аналітичної та статистичної інформації.
У роботі наголошено, що практично всі держави сучасного світу узгоджують власну політику у сфері прав дітей з універсальними стандартами, які містить міжнародний механізм захисту прав дитини, у зв’язку з чим здійснено ретроспективний аналіз формування цього механізму й виокремлено чотири етапи цього процесу – від початку ХХ ст. і донині. Висвітлено зміст основних загальних і спеціальних міжнародно-правових актів, які регламентують права дитини та їх захист. Охарактеризовано діяльність міжнародних міжурядових і неурядових організацій у сфері захисту прав дітей. Підкреслено, що в третьому тисячолітті зусилля міжнародного співтовариства спрямовуються на реалізацію принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
Висвітлено європейську політику у сфері захисту прав дітей, що реалізується під егідою Ради Європи та у рамках Європейського Союзу. Виявлено відповідність законодавства України європейським конвенціям щодо захисту прав дітей та прагнення Української держави досягнути такого ж рівня захисту прав дитини, який забезпечують країни-члени ЄС.
Захист прав дітей розглянуто як один із напрямів ювенальної політики держави. Охарактеризовано модель молодіжної/ювенальної політики Української держави, що має змішаний характер, оскільки поєднує риси поширених у світі шведської та американської моделей. Крім того, національну модель молодіжної/ювенальної політики визнано відкритою, оскільки вона орієнтується на норми міжнародного права прав дитини.
Підтверджено, що на сучасному етапі ювенальна політика України зберігає багато патерналістських ознак. Перспективним напрямом розвитку ювенальної політики визнано поєднання патерналізму та лібералізму, що передбачає як особливий захист дитини з боку суспільства і держави, так і безпосередню участь дитини у прийнятті рішень з тих питань, які безпосередньо її стосуються.
Запропоновано визначення ювенальної політики як діяльності державних і недержавних інституцій щодо створення умов з метою всебічного розвитку дітей та їх соціального становлення як повноправних членів громадянського суспільства. Зміст ювенальної політики охарактеризовано як єдність трьох основних напрямів діяльності щодо забезпечення, охорони і захисту прав дітей. Захист прав дітей розглянуто у широкому та вузькому аспектах. У широкому аспекті захист прав дітей є частиною соціальної функції держави та являє собою систему юридичних, економічних, організаційних заходів щодо забезпечення, охорони і відновлення у разі порушення прав, свобод і законних інтересів дітей. У вузькому аспекті захист прав дітей розуміється як діяльність державних органів і суспільних інституцій, спрямована на убезпечення дитини від порушення її прав і свобод, поновлення порушених прав і притягнення порушників до відповідальності.
Доведено, що цілеспрямована й ефективна реалізація державної політики у сфері захисту прав дітей забезпечується цілісним механізмом – системою компетентних державних органів, що створюють належні умови для реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів дитини у передбачених законодавством формах за допомогою відповідних засобів і способів попередження та/або усунення їх порушень. У сфері захисту прав дитини діють органи як загальної, так і спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції формують правову основу для захисту прав дітей в Україні, а органи спеціальної компетенції здійснюють практичне забезпечення і захист прав дитини. Відзначено, що система спеціалізованих органів не має стабільного характеру.
