У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та розкритті особливостей адміністративно-правового статусу суб’єктів протидії корупції в Україні, розробленні пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення адміністративного законодавства у відповідній сфері. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, зокрема:
Аргументовано, що корупція є транснаціональним явищем і становить загрозу для всієї світової спільноти. Протидія корупції в різних країнах здійснюється з різною ефективністю і за різними напрямами, але очевидним є те, що необхідна міжнародна антикорупційна стратегія протидії, що матиме різні профілактичні і репресивні заходи.
Встановлено, що одним із факторів ефективної протидії корупції у будь-якій державі є система суб’єктів протидії корупції, яка об’єднує зусилля громадян, громадських організацій та правоохоронних органів. Зазначено, що система суб’єктів протидії корупції в Україні відзначається різноманітністю та взаємодією різних структур.
Суб’єктів протидії корупції в Україні запропоновано класифікувати за різними критеріями, які відображають різні аспекти їхньої ролі та функцій у протидії корупції. Так, за організаційним рівнем суб’єкти протидії корупції поділяються на: 1) центральні органи влади (Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура); 2) регіональні та місцеві органи (регіональні антикорупційні відділи, місцеві органи влади, які мають відділи з питань запобігання корупції). За функціональною спрямованістю суб’єкти системи протидії корупції можуть поділятися на такі, що здійснюють розслідування корупційних правопорушень (наприклад, НАБУ та САП) та такі, що здійснюють здебільшого превентивні заходи й моніторинг (прикладом є НАЗК). За рівнем інституційної залежності суб’єкти протидії корупції прийнято поділяти на незалежні органи, такі як НАБУ, САП, НАЗК, які мають статус незалежних інституцій з правом ведення незалежної діяльності та прийняття рішень, та антикорупційні й правоохоронні органи, які є підзвітними владним структурам.
Зазначається, що серед усіх вітчизняних суб’єктів протидії корупції саме Національне антикорупційне бюро України має найбільш ефективну та результативну модель діяльності, завдяки чому цей орган користується підтримкою з боку громадськості та міжнародних партнерів України.
Охарактеризовано правові засади діяльності суб’єктів протидії корупції в Україні, а також наукові підходи щодо класифікацію таких правових засад. Автором зроблено спробу класифікації правових засад за ступенем юридичної сили. Опрацьовано норми Конституції України, які становлять першочергову правову засаду правоохоронної і антикорупційної діяльності суб’єктів протидії корупції в Україні. Наведено відповідні положення міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, рішень та наказів українських антикорупційних органів тощо. Акцентовано увагу на наявності цілої низки інших способів класифікації правових засад протидії корупції.
Відзначено, що політичний тиск та недостатньо якісне законодавче забезпечення позначаються на послабленні процесу протидії корупції в Україні через декілька причин, зокрема недостатньо ефективні інституції, політичний тиск, відсутність фінансування та ресурсів, відсутність суспільної підтримки, недостатню міжнародну співпраця. Стверджується, що з метою підвищення ефективності діяльності антикорупційних і правоохоронних органів України та усунення вищевказаних недоліків необхідно удосконалювати чинне законодавство, що регулює завдання та функції суб’єктів протидії корупції. Виокремлено ключові аспекти такого удосконалення з огляду на їхній вплив на процес протидії корупції в Україні, зокрема розширення повноважень НАЗК, підвищення прозорості та відкритості у владі, розвиток громадянського суспільства, міжнародне співробітництво.
Вказано на необхідність посилення контролю за діяльністю працівників антикорупційних і правоохоронних органів, а також на важливість підвищення їхньої професійної кваліфікації та етичних стандартів. Зазначається, що забезпечення високої моральної та професійної діяльності працівників в цих сферах має велике значення для відновлення довіри суспільства до органів влади та юридичної системи в цілому.
