У дисертації досліджено історико-філософську еволюцію виправлення та ресоціалізації, як процесів, запропоновано періодизацію вітчизняної історії розвитку виправлення та ресоціалізації засуджених, що складається із чотирьох основних етапів:
1) каральний період (від перших згадок – 1588 р.), що характеризується домінуванням lex talionis (принципу таліону), кровної помсти та невиправданою жорстокістю. Виправлення не є метою покарання, боротьба із рецидивною та організованою злочинністю досягається шляхом сили та страху. Ресоціалізація засуджених не здійснювалась;
2) відмежувальний період (1588–1917 рр.), що характеризується появою ознак цілісної системи призначення та виконання покарань, облаштованих місць позбавлення волі та намаганням держави разом із застосуванням покарання відмежувати злочинця від суспільства без мети його виправлення та/або ресоціалізації;
3) репресивний період (1917–1953 рр.), за якого пенітенціарна система не була спрямована ані на відмежування, ані на виправлення засуджених і мала здебільшого функції кари, залякування та фізичного усунення. Період характеризується декларативним забезпеченням прав і свобод людини і громадянина та їх фактичним нехтуванням;
4) реорганізаційний період (1953 р. - теперішній час) зміна ставлення до засуджених, поява та розвиток нових теорій виправлення та ресоціалізації, гуманізація кримінального права, розвиток покарань, альтернативних позбавленню волі, декриміналізація, широке застосування програм соціальної реабілітації, тенденція до зменшення кількості ув’язнених.
Проведено одночасний порівняльно-правовий аналіз таких термінів як «виправлення», «корекція», «виховання», «перевиховання», «ресоціалізація», «соціальна адаптація», «реінтеграція», «соціальна реабілітація». Досліджено зміст кожного із них окремо та у порівнянні з іншими, визначено межі дії. З огляду на збіг за змістом соціальної реабілітації з виправленням (корекцією) та ресоціалізацією засуджених, запропоновано проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо застосування термінів «соціальна реабілітація», «реінтеграція» та похідних від них)» з метою уніфікації вітчизняного законодавства у відповідності до міжнародних норм права, де замість «виправлення» та «ресоціалізації» засуджених використовують поняття «соціальна реабілітація» та «реінтеграція».
У роботі надано характеристику міжнародного та зарубіжного досвіду виправлення та ресоціалізації засуджених, запропоновано порівняльний аналіз міжнародно-правового регулювання виправлення та ресоціалізації засуджених на загальносвітовому та європейському рівнях, проаналізовано передові практики поводження із засудженими. Досліджено нормативно-правове регулювання та доктринальні положення пенітенціарних систем світу з їх розподілом на: 1) країни колишнього СРСР; 2) країни європейського регіону; 3) країни американського регіону; 4) країни азійсько-тихоокеанського та африканського регіонів. Встановлено, що більшість країн світу визначають виправлення та ресоціалізацію як основну мету впливу на засудженого, виокремлено позитивні здобутки кожної із досліджуваних груп пенітенціарних систем.
Досліджено кримінально-правову, кримінологічну та кримінально-виконавчу характеристики осіб, засуджених за злочини проти громадського порядку та моральності, в Україні. Узагальнено дані попередніх досліджень та доповнено матеріалами вироків останніх років, запропоновано характеристику злочинів за ст. 301-1, 301-2 Кримінального кодексу України. Проведено аналіз кількісно-якісних показників злочинності у сфері громадського порядку та моральності за 2011–2021 роки на території Україні. Встановлено, що відповідно до графіку кількості призначених вироків, динаміка злочинності характеризується загальною тенденцією до зниження.
