У дисертації розкрито кримінально-виконавчі засади правового статусу засуджених у місцях несвободи в Україні та сформульовано пропозиції з удосконалення галузевого нормативно-правового забезпечення й правозастосовної практики крізь призму міжнародного досвіду, за результатами яких запропоновано низку нових теоретичних і важливих у практичному аспекті положень, які відображають наукову новизну дисертації, зокрема вперше: сформульовано визначення поняття «кримінально-виконавчі засади правового статусу засуджених в місцях несвободи в Україні» як системи впорядкованих кримінально-виконавчим законодавством прав, обов’язків засуджених, які відбувають покарання в місцях несвободи Державної кримінально-виконавчої служби, що розглядається крізь призму реформування пенітенціарної системи України та міжнародних стандартів утримання ув’язнених і засуджених; на основі історико-правового аналізу законодавчих ініціатив центральних органів виконавчої влади, відповідальних за забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, з моменту прийняття КВК України і до тепер, виокремлено три періоди трансформації правового статусу засуджених в місцях несвободи в Україні, а саме: І період (2004–2010 рр.), ІІ період (2010–2016 рр.), ІІІ період (із 2016 р. й дотепер); виокремлено сутнісні ознаки поняття «право засуджених», що дає можливість краще зрозуміти місце цього структурного елемента в системі правового статусу засуджених та прослідкувати як доктринальне, так і нормативно-правове підґрунтя різних прав засуджених щодо різних видів покарань, що важливо з позицій їх гарантування, забезпечення й захисту; наведено соціально-правову зумовленість покладення на засуджених у місцях несвободи в Україні юридичних обов’язків, головною функцією яких є спеціально-попереджувальна (кримінологічна). Зазначено, що однією з головних відмінностей обов’язків засуджених від їхніх прав є те, що за невиконання перших настають небажані для особи наслідки у виді притягнення засуджених до юридичної відповідальності, яка диференціюється за видами на дисциплінарну, матеріальну, кримінальну; запропоновано шляхи вдосконалення правового статусу засуджених у місцях несвободи в Україні, серед яких: 1) поступове переведення кримінально-виконавчої системи України на камерний режим тримання з метою гарантування засудженим у місцях несвободи права на особисту безпеку; 2) удосконалення системи медичного обслуговування засуджених; 3) поліпшення норм харчування засуджених; 4) створення в установах виконання покарань спеціалізованих електронних магазинів; 5) розвиток засад цифровізації за напрямом забезпечення окремих прав (введення права засуджених на подачу звернень в електронному форматі, відеодзвінки засуджених родичам); 6) удосконалення механізму реалізації законного інтересу засуджених на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням; 7) визначення концептуальних засад оптимізації механізму виконання покарання у місцях несвободи як невід’ємного елементу правового статусу засуджених у таких сферах, як: а) забезпечення режиму та безпеки; б) матеріально-побутові умови тримання засуджених; в) медичне обслуговування; г) трудова діяльність і професійна підготовка засуджених; д) соціальна, психологічна, виховна та освітня робота із засудженими.
Також удосконалено: поняття правового статусу засуджених у місцях несвободи шляхом формулювання авторської дефініції: це врегульовані Конституцією України, іншими нормативно-правовими актами права і свободи засуджених у місцях несвободи, які мають звужений обсяг на час відбування покарання й забезпечують їхні законні інтереси та юридичні обов’язки; розуміння соціально-правового значення обов’язків засуджених в місцях несвободи в Україні, зокрема запропоновано розглядати їх не лише із кримінально-виконавчих, а й з кримінологічних позицій; класифікацію законних інтересів засуджених в місцях несвободи в Україні за такими критеріями: 1) за часом дії; 2) за характером матеріального виразу (через реалізацію засудженим прагнення отримати передбачене законом соціальне благо); 3) за характером юридичних фактів; 4) за суб’єктами застосування; механізм реалізації правового статусу засуджених в місцях несвободи в Україні.
Зокрема, з метою впровадження міжнародного досвіду реалізації законного інтересу засуджених на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням запропоновано ч. 3 ст. 82 КК України викласти в такій редакції: «Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким може бути застосована, якщо засуджений позитивно себе зарекомендував на трьох стадіях виконання/відбування покарання: соціалізації, ресоціалізації та реінтеграції.
