Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретико-методологічних засад дослідження еволюції кредитування у Наддніпрянській Україні в період кінця XVIII – початку XX ст. на основі комплексного історико-економічного аналізу та розробка науково-практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності кредитування на ринку фінансових послуг України.
У дисертаційному дослідженні розглянуто та проаналізовано теоретичні основи економічного вчення про кредитування за трьома існуючими теоріями: натуралістична теорія кредиту, капіталотворча теорія та марксистська теорія, на основі яких було висвітлено теоретичну базу становлення та розвитку кредитної системи у Наддніпрянській Україні та розкрито економічну сутність кредиту.
На основі історико-економічного аналізу праць XIX – початку XX ст. з’ясовано особливості формування та трансформації наукових поглядів під впливом економічних і політичних процесів та встановлено, що при формуванні кредитної політики урядом Російської імперії широко вивчався та застосовувався на практиці досвід країн Європи. Обґрунтовано значний внесок українських економістів дорадянської доби у розвиток економічної думки, який мав позитивний вплив не лише на формування вітчизняної економічної школи, а й широко застосовувався при реформуванні кредитної системи Російської імперії у цілому, що відповідним чином позначилося на становленні й розвиток фінансовокредитної системи Наддніпрянської України.
У дисертації розглянуто та проаналізовано праці представників сучасної вітчизняної економічної думки щодо проблем кредитування в українських губерніях та встановлено їх основні напрями: 1) становлення та діяльність імперських державних банків; 2) розвиток аграрного кредитування в українських губерніях; 3) становлення банківської системи; 4) розвиток кредитної кооперації; 5) діяльність інших фінансово-кредитних установ. При цьому, переважна більшість дослідників розглядала зазначені питання за регіональним принципом – окремо розглядалися групи українських губерній Лівобережжя, Правобережжя, Півдня України або ж досліджувалися окремі українські губернії (Поділля, Волинь, Чернігівщина, Таврія, Київщина тощо).
Доведено, що приватне банківництво на українських землях у дореформений період було слабо розвинене, проте в цей час формувались основи розвитку дрібного кредиту у формі позикових кас при поміщицьких маєтках та сільських банках, а також у великих торговельно-промислових містах (Одесі, Києві, Харкові, Бердичеві та ін.) почали засновуватися банкірські доми, що здійснювали певний спектр банківських операцій, у тому числі й позикові, а також торгові доми, що поєднували торгівельну та банківську діяльність.
На основі дослідження процесу розвитку комерційного банківського кредитування післяреформеного періоду (кінець XIX – початку XX ст.) встановлено його активізацію та поширення на всю територію Наддніпрянщини протягом наступного періоду.
Визначено характерну особливість діяльності Державного Банку – здійснення поряд із управлінням державними фінансами, регулятивних функцій у межах існуючої банківської системи, кредитування інших банків та кредитних установ.
За результатами аналізу процесу становлення і розвитку іпотечного кредитування другої половини XIX – початку XX ст. виявлено, що головною особливістю побудови імперської системи іпотечного кредитування банківськими установами можна вважати її становий принцип щодо визначення кола позичальників.
У дисертації висвітлено процес формування в українських губерніях системи вітчизняної кредитної кооперації як основи дрібного кредитування. Акцентовано увагу на причинах її виникнення у другій половині ХІХ ст. та принципах кредитування закладів дрібного кредитування нового типу, – у формі ощаднопозичкових та кредитних товариств.
У досліджуваний період такі заклади стали ефективною формою об’єднання українського селянства для кредитування з метою викупу земель та придбання сільськогосподарського інвентаря тощо. У результаті дослідження закладів дрібного кредиту доведено, що вони мали ознаки кооперативних товариств.
З’ясовано, що особливості механізму кредитування товариствами взаємного кредиту в Наддніпрянській Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. були сформовані під впливом європейського досвіду самоорганізації зацікавлених осіб щодо створення товариств взаємного кредиту на умовах взаємної поруки членів товариства, які одночасно були і власниками, і користувачами кредитних послуг товариства на визначених статутом умовах.
Обґрунтовано науково-практичні рекомендації щодо використання історичного досвіду еволюції системи кредитування в сучасних умовах. Показово, що саме приватна власність на землю відкриває суттєві можливості розвитку довгострокового іпотечного кредитування, що сприятиме інвестуванню у розвиток сільського господарства країни та інші галузі економіки.
