Дисертацію присвячено комплексному і ґрунтовному дослідженню, з урахуванням новітніх досягнень науки права соціального забезпечення, самозайнятої особи як суб’єкта соціального забезпечення та розробці концептуальних шляхів подальшого розвитку даної сфери.
За результатами дисертаційного дослідження сформульовані авторські положення, які виносяться на захист і містять елементи наукової новизни. Наведено особливості здійснення трудової діяльності самозайнятих осіб в Україні, а саме: вона обумовлена правом на вільно обрану зайнятість; має особистий характер діяльності та пов’язана з професійними й освітніми якостями особи; характеризується різними формами; підлягає обліку; передбачає самостійність способу обрання умов трудової діяльності; передбачає самостійне матеріально-технічне забезпечення діяльності; має ризикований характер; за обставин, передбачених законом, пов’язана з отриманням певних ліцензій; можуть бути встановлені обмеження на поєднання незалежної професійної діяльності.
Виокремлено особливості соціального захисту самозайнятих осіб, якими є наступні: 1) відсутність чіткого законодавчо визначеного механізму надання соціального захисту самозайнятим особам; 2) обмеженість повноцінного доступу до системи соціального страхового забезпечення; 3) можливість одночасно виступати як страхувальником, так і застрахованою особою. При цьому самозайняті громадяни, на відміну від представників інших за статусом зайнятості груп, знаходяться в більш уразливому положенні у сфері соціального забезпечення. Вони не завжди можуть претендувати на соціальні гарантії держави й існуючі заходи соціальної підтримки, зокрема на захист у разі конфліктних ситуацій з роботодавцями, у тій же мірі, як, наприклад, працівники найманої праці. Це обумовлено вадами нормативно-правового регулювання їх правового статусу, а також їх широким залученням у «тіньові» процеси. Водночас соціальне забезпечення для самозайнятих осіб не є настільки важливим, як для інших категорій зайнятих. На відміну від найманих працівників, вони в меншій мірі розраховують на соціальний захист, оскільки розуміють, що офіційна «біла» заробітна плата – це не гарантія гідної пенсії, тому для забезпечення відносно безбідної старості краще покладатися на свої сили, а не розраховувати на допомогу держави.
Наголошується, що момент виникнення правосуб’єктності самозайнятих осіб у сфері соціального забезпечення збігається із моментом виникнення трудової суб’єктності. Самозайнята особа може виступати суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення, передусім матеріальних, і під час існування трудових відносин, і після їх закінчення.
