Дисертація є першим у вітчизняній науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням, де обґрунтовується необхідність відмови від використання при характеристиці посягань на власність такого поняття, як викрадення, впровадження поняття розкрадання та визначення його форм на рівні КК України.
У дисертації зазначено, що у світовій законодавчій практиці існують два основних підходи до регламентації кримінальної відповідальності щодо посягань на власність (майнових посягань), пов’язаних із заволодінням винним чужим майном на свою користь чи на користь третіх осіб. В основу першого покладена ідея про необхідність створення узагальнюючого поняття, яке б охоплювало собою будь-які існуючі або ті, що з’являться у майбутньому, способи остаточного (тобто «назавжди») заволодіння чужим майном, розкриваючи їх спільні риси та, разом з цим, не позбавляючи специфічних особливостей. Цей підхід сповідував до початку 2000-х років вітчизняний законодавець та сповідує законодавець деяких держав, причому намагаючись надати такому поняттю нормативного статусу. У зарубіжному законодавстві тенденція до створення певного збірного поняття, яке б могло використовуватися для характеристики майнових посягань, якщо й мала місце, подальшого розвитку не отримала.
Інший підхід ґрунтується на казуїстичних засадах, коли законодавець безпосередньо у нормах кримінального закону намагається ретельно описати ті чи інші особливості конкретних посягань на власність, враховуючи при цьому не тільки кримінально-правову, а й криміналістичну специфіку їх вчинення. Відсутність родового поняття у межах цього підходу не дозволяє забезпечити «речову» чистоту охоронюваних відносин власності, чітко розмежувати посягання на них і суміжні діяння та сприяє необґрунтованому збільшенню кількості спеціальних складів кримінальних правопорушень.
Констатовано, що у чинному КК України поняття викрадення має потрійну кримінально-правову природу. Воно: 1) є складовою об’єктивної сторони крадіжки та грабежу; 2) виконує певну узагальнюючу функцію при характеристиці окремих кримінальних правопорушень проти громадської безпеки, здоров’я населення, авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи об’єднань громадян та встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, охоплюючи собою крадіжку і грабіж, а інколи і грабіж, поєднаний з насильством та, навіть, розбій; 3) є складовою об’єктивної сторони окремих кримінальних правопорушень проти волі особи.
Зроблено висновок, що усі три варіанти використання цього поняття в тексті КК України є невдалими, що зумовлює доцільність відмови від його вживання як при характеристиці посягань на речові відносини, так і при характеристиці предметних посягань на інші охоронювані КК України об’єкти.
Обґрунтовано, що подальший розвиток національного кримінального законодавства за посягання на власність має бути пов’язаний з поверненням у кримінально-правову площину такого поняття, як розкрадання.
Обґрунтовано, що поняття розкрадання підкреслює спрямованість діяння на речові відносини, коли об’єктом злочинного впливу є їх предмет, який має усі необхідні ознаки. Саме він може вилучатися таємно чи відкрито для оточуючих (сам предмет є неживим і нічого усвідомлювати не може), із застосуванням насильства чи обману, які спрямовуються не на предмет, а на його власника чи з використанням щодо нього певних правомочностей. Тому розкрадання завжди пов’язано зі зменшенням майнової маси власника чи іншого володільця цього майна, а не зі зменшенням кількості людських істот, які знаходяться у стані фізичної свободи.
Вказано, що термін розкрадання не може розповсюджуватися на ті випадки, коли має місце посягання не на речові відносини. Такі посягання могли б характеризуватися за допомогою терміну «заволодіння». Це б дозволило уникнути ототожнення таких понять як вилучення (обернення, придбання) та заволодіння, і, у підсумку, сприяло б більш чіткому розмежуванню розкрадання із суміжними складами кримінальних правопорушень.
Зроблено висновок, що поняття розкрадання повинно отримати легальний статус. Обґрунтовано доцільність доповнення КК України нормою-дефініцією такого змісту: «Під розкраданням у статтях розділу VI цього Кодексу слід розуміти вчинене з корисливою метою протиправне безоплатне вилучення або обернення чужого майна, а також придбання права на чуже нерухоме майно, що заподіяло шкоду власнику чи іншому законному володільцю цього майна або права на нього».
Визначено, що формою розкрадання, поряд з крадіжкою, грабежом, розбоєм, шахрайством, привласненням, розтратою та вилученням майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, може бути визнано і вимагання, за умов внесення у диспозицію ч. 1 ст. 189 КК України відповідних змін. Питання щодо форм розкрадання теж має вирішуватися на законодавчому рівні.
