Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі гуманітарних наук зі спеціальності 035 Філологія. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Тернопіль, 2021. Дисертаційну розвідку присвячено аналізу пропріативних назв у творах про національно-визвольний рух першої половини ХХ століття через цілісний зв’язок із соціокультурними чинниками впливу на формування варіантів онімів. Установлено кількісні і структурні ознаки власних назв, виявлено їхні асоціативно зумовлені значеннєві нашарування та мотиваційні передумови функціонального навантаження. Джерельна база дисертації охоплює художні твори і спогади про національно-визвольний рух України першої половини ХХ століття, що діляться на два хронологічних періоди: 1917‒1921 і 1942‒1954 рр. Визначено нормативну основу використання різних термінологічних одиниць для позначення функціонування онімів у текстах художніх творів; висвітлено синонімічну варіативність позиціонування термінів вітчизняними й зарубіжними науковцями, їхні погляди на це явище. Установлено значеннєво-функціональні особливості використання оніма в текстах художніх творів та його позатекстові зв’язки й семантичні нашарування. Установлено термінологічну диференціацію між смисловими поняттями псевдоніма і псевда, що позначають назви історичних осіб, і літературно-художніх антропонімів у текстах аналізованих творів задля приховування справжнього імені. Виявлено конотативні, мотиваційні і кількісні категорії використання письменниками інформаційно-оцінних літературно-художніх антропонімів, діяльність денотатів яких була пов’язана з культурними і богословськими напрямами. Визначено, що найбільш уживаним інформаційно-оцінним літературно-художнім антропонімом є ім᾿я українського поета Тараса Шевченка. Проаналізовано структурні особливості назв імен персонажів, кількісну різницю у використанні таких мовних одиниць у творах про два історичних періоди (1917‒1921 і 1942‒1954 років). Схарактеризовано функціонування прізвищ літературно-художніх антропонімів афіксального й семантичного способу творення, їхні кількісні і структурні ознаки. Побутування апелятивів, що позначають родинні відносини чи соціальний статус літературно-художніх антропонімів у текстах творів про визвольний рух 1917‒1921 і 1942‒1954 рр., підтверджує пріоритетність громадсько-орієнтованих маркерів. Установлено, що найбільш уживаними апелятивами, які автори аналізованих творів використовували для номінації назв професій персонажів, є варіативні назви для позначення діяльності священнослужителів, учителів і лікарів. Схарактеризовано мотиваційні передумови присвоєння назв-прізвиськ персонажам аналізованих творів та висвітлено їхню кількісну і семантичну співвіднесеність. Вплив соціальних чинників на життя персонажів детермінує функціонування в аналізованих текстах обох періодів (1917‒1921 і 1942‒1954 років.) практично однакової кількості прізвиськ. Установлено, що використання багатокомпонентних назв-прізвиськ у творах про визвольний рух 1917‒1921 років із збереженням первинного найменування персонажа та власне лексеми прізвисько підтверджує соціальний характер утворення онімних конструкцій. Семантичну зумовленість прізвиськ у творах про визвольний рух 1917‒1921 років визначають назви, надані за видимі зовнішні ознаки персонажа; звичку, діяльність або родинні стосунки; назви-прізвиська, що функціонують у творах про повстанський рух 1942‒1954 років, мотивуються утворенням через звичну поведінкову модель або діяльність особи, яскраво виражені риси характеру або зовнішні ознаки особи. У текстах творів про визвольний рух України першої половини ХХ століття встановлено функціонування трьох категорій назв-андронімів згідно з моделями способу творення та їхньої мотиваційної зумовленості: модель із формантом -их(а), формантом -к(а), формантом -ов(а). Виявлено, що сакральні назви займають чільне місце в антропосистемі текстів творів про національно-визвольний рух першої половини ХХ століття. З᾿ясовано кількісні показники функціонування однокомпонентного варіанту назви Бог. Виявлено назви конотативно забарвлених топонімів в аналізованих творах про національно-визвольний рух першої половини ХХ століття. Завдяки особистісно-психологічним особливостям мислення та світосприйняття письменники в текстах показали вплив соціального середовища на формування загальнопонятійного семантичного кола топоніма Україна та його варіантів. В аналізованих текстах художніх творів схарактеризовано поетоніми як одиниці пропріативної лексики, що сприяють відтворенню самобутності міфокультурних поглядів, традицій і вірувань певного народу. На прикладах інтернаціональних і власне українських поетонімів простежено співфункціональність мовної, реальної картини світу і міфопоетичної. Ключові слова: соціоономастика, соціолінгвістика, літературна ономастика, конотативна лінгвістика, теолінгвістика, лексикологія, стилістика, лексика, псевдонім, псевдо, антропонім, прізвисько, конотонім, топонім
