У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності, що дозволило обґрунтувати та побудувати структурну модель забезпечення цього процесу, розробити й експериментально перевірити педагогічні умови зазначеного конструкту в процесі професійної підготовки.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити структурну модель формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності та педагогічні умови її реалізації під час професійної підготовки.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше визначено й науково обґрунтовано педагогічні умови формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії (створення полікультурного освітнього середовища в медичному закладі вищої освіти; спрямування освітнього процесу на формування вмінь міжкультурної взаємодії майбутніх лікарів із пацієнтами та колегами засобами інтерактивних методів навчання; залучення майбутніх лікарів до організації конструктивної міжкультурної взаємодії в позааудиторній діяльності); визначено сутність поняття «готовність майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії»; розглянуто методологічні підходи формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності (аксіологічний, культурологічний, компетентнісний, особистісний, діалогічний); виявлено компонентну структуру готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, афективний компоненти), критерії та показники зазначеного феномена: настановний критерій (наявність позитивної мотивації на професійну діяльність у полікультурному середовищі; наявність мотивації на досягнення успіху в професійній взаємодії), знаннєвий критерій (обізнаність із національно-культурними особливостями різних країн; обізнаність із особливостями діалогу культур), поведінковий критерій (наявність комунікативних умінь; наявність умінь емоційної саморегуляції), особистісний критерій (наявність толерантності; наявність емпатії); розроблено й експериментально перевірено структурну модель формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності, яка реалізовувалася поетапно (інформаційно-пізнавальний, практико-зорієнтований, самостійно-творчий етапи); уточнено сутність понять: «міжкультурна взаємодія майбутніх лікарів», «формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії», «полікультурне середовище закладу вищої медичної освіти». Подальшого розвитку набули теорія і методика професійної підготовки майбутніх лікарів у закладах вищої медичної освіти.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що розроблено й апробовано діагностувальну й експериментальну методики формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності, програму студентського гуртка «Міжкультурна взаємодія майбутніх лікарів». Теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися викладачами медичних ЗВО України, під час проведення навчальних занять, розроблення науково-методичного забезпечення, написання наукових статей, у ході підготовки курсових і кваліфікаційних (магістерських) робіт майбутніх лікарів.
