У дисертації теоретично обґрунтовано, практично розроблено й експериментально перевірено організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність підготовки іноземних студентів медичних спеціальностей до подолання комунікативних бар’єрів у професійному спілкуванні.
За результатами здійсненого аналізу наукових джерел, присвячених дослідженню сутності комунікативних бар’єрів та їх місцю в структурі професійного спілкування медиків визначено, що спілкування як складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку міжособистісних контактів, що породжений потребою у спільній діяльності, визначається комунікацією (обмін інформацією), інтеракцією (міжособистісна взаємодія), перцепцією (взаємосприйняття). Він містить когнітивний, афективний, поведінковий і соціально-перцептивний змістові компоненти для реалізації багатьох функцій, головними з яких є: контактна та встановлення стосунків, інформаційна, спонукальна, координаційна, розуміння, впливу.
Залежно від сфери реалізації та засобів, спілкування поділяється на особистісне та ділове або професійне. Професійне спілкування забезпечує досягнення мети професійної діяльності, вирішення її професійних завдань, здійснюється на основі встановлених у певній професійній сфері норм і правил та за своїми характеристиками є цілеспрямованим, регламентованим, позиційним та ієрархічним, атрибутивним, має функціонально-рольовий характер.
Характерною особливістю професійного спілкування медичних працівників є те, що воно має поєднувати в собі характеристики усного, ділового, побутового мовлення і відповідати параметрам одразу трьох функціональних стилів: розмовного, що передбачає ситуативність, інтонаційну різноманітність, супроводжується жестами і мімікою; наукового, спрямованого на використання спеціальних медичних термінів; офіційно-ділового, який вимагає точності, стислості, стандартизованості, відповідності нормам професійного етикету.
Встановлено, що природнім атрибутом спілкування загалом та професійного спілкування медиків зокрема, є виникнення бар’єрів спілкування – його абсолютних або відносних перешкод, що суб’єктивно переживаються або реально присутні в ситуаціях взаємодії та які детерміновані багатьма чинниками: зовнішніми та внутрішніми (мотиваційно-операційними, соціально-психологічними, індивідуально-психологічними), а також відсутності зворотного зв’язку, тощо.
В роботі визначено й охарактеризовано види комунікативних бар’єрів: за місцем/сферою знаходження домінувального чинника; за змістовими або процесуальними характеристиками; за ступенем усвідомленості особистістю; за ступенем блокування спілкування; за характером спілкування та ін.
Встановлено, що окремою групою бар’єрів професійного спілкування медиків є бар’єри міжкультурної комунікації: мовні (спричинені недостатнім рівнем володіння іноземною мовою (фонетична, граматична, лексична складова); етнічні (відмінності суб’єктів спілкування, як носіїв різних культур, етносів); дискурсивні (ускладнення, що базуються на незнанні правил комунікації в тих чи інших ситуаціях взаємодії).
Спілкування іноземних студентів медичних спеціальностей природньо характеризується наявністю цілого спектру комунікативних бар’єрів (зовнішніх, внутрішніх, дискурсивних), головною спільною ознакою яких є належність майбутніх фахівців до інших національних та мовно-культурних спільнот, що негативно впливає як на якість їх професійного навчання, так і подальшої професійної діяльності.
Відтак, професійна підготовка майбутніх іноземних фахівців з медицини має передбачати, зокрема, і системне та цілеспрямоване формування їх цілісної готовності до подолання комунікативних бар’єрів у професійному спілкуванні.
Проведений науковий пошук дав змогу констатувати, що готовність іноземних студентів медичних спеціальностей до подолання комунікативних бар’єрів у професійному спілкуванні є складним особистісно-професійним явищем, що містить ціннісний (особистісні та професійні установки, ціннісні орієнтації, мотиваційну спрямованість), знаннєвий (комплексні, системні, дієві та наукові знання щодо сутності професійного спілкування медиків, комунікативних бар’єрів, факторів їх виникнення, а також методів і механізмів протидії і подолання) та конструктивний (професійні вміння успішного виконання складної комунікативної дії) компоненти, детерміноване особливостями (змістом, умовами і вимогами) професійної комунікації, визначає її ефективність та є результатом професійної підготовки і професійного розвитку майбутнього фахівця.
Ґрунтуючись на результатах здійсненого аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду підготовки іноземних студентів медичних спеціальностей, методологічних положеннях системного, синергетичного, інформаційного, діяльнісного, проблемно-діяльнісного, особистісного, компетентнісного, контекстного, середовищного, функціонально-комунікативного, ситуаційного і супроводжувального підходів, у дисертації подано авторську...
