У дисертації встановлено історичні передумови виникнення і розвиток поняття посадової особи, зводились до таких трактувань: 1) період з VІІ - XV століття - часи Київської Русі, що дали поштовх до формування виборчого права, яке бере початок із звичаїв та традицій і подальшого формування в народні збори – віче. Віще формувалось із племінних сходів давніх слов’ян, що у подальшому перетворилися на зібрання, в яких брали участь вільні і міські феодали, що стало основою для формування правової свідомості громадян та розвитку референтної демократії; 2) XVI столітті – період козацтва. Започаткували вільні вибори із числа осіб на управлінські посади. Вибирали вільними голосами на “раді” головного начальника, званого “кошовим отаманом”, де кош ділився на ‘‘курені”, а кожний курінь був під начальством вибраного голосуванням “курінного отамана”. В даний період було запроваджено обрання виконавчої влади, до складу якої входити до якої входили кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар. Також даному періоду притаманно було обрання верховного суду Січі (терміном на три роки). Таким чином, в даний період було започатковано вільний вибір серед осіб на відповідні посади. 3. XVII – XVIII століття – період Російської імперії. Даний період характерний ти, що було започатковано першу виборчу систему, яка була створена у ході підготовки земської реформи, яка за допомогою квот, курій і цензів забезпечувала переважне представництво у земстві дворянства з метою попередження можливих соціальних і політичних колізій у відносинах між різними групами. Значним внеском у даний період було запровадження виборчого права, започаткування традицій і практики парламентаризму вважається утворення Державної думи – найвищої в імперії представницької установи. 4) кінець XIX початок XX ст. – перший етап становлення і розвитку інституту виборців в Україні завершується періодом відродженням української державності. Правові можливості громадян брати участь у виборах в силу революційного характеру даного періоду були обмеженими. Закон «Про вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки», прийнятий Центральною Радою у 1917 р., встановлював принципи загального, рівного, прямого виборчого права і таємного голосування з дотриманням принципу пропорційного представництва. Тобто вперше на конституційному рівні в Україні було закріплено правовий статус виборців і визначено межі реалізації права голосу: на виборах до законодавчих установ; органів місцевого самоврядування; органів громадського самоврядування; 5) період з середини XX кінець ХХ ст.- другий етап розвитку інституту виборців в Україні, який, у свою чергу, за правовим регулюванням змісту виборчого права поділяється на різні періоди: перший період правовий статус виборців визначався прагненням побудови держави диктатури пролетаріату, що зумовлювало надання права голосу при формуванні виборних органів публічної влади представникам класу трудящих на основі принципів незагального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні, існуванні в законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних, релігійних цензів позбавлення виборчих прав; другий період знаменується прийняттям Конституції УРСР за виборчою системою якої правовий статус виборців характеризувався: проведенням виборів на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; здійсненням підрахунку результатів виборів за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості, окрім передбачених у законі існуючих раніше виборчих цензів; 6) період початок XXI ст. – період незалежності. Третій етап розвитку інституту виборців в Україні – з моменту набуття незалежності сучасної України. Він відрізняється значною демократизацією та вдосконаленням виборчого законодавства відповідно до міжнародно-правових принципів та засад організації і проведення виборів, які знайшли свій вираз у Конституції України 1996 р. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, виборцям гарантується вільне волевиявлення. Цьому періоду властиве постійне вдосконалення правового механізму виборчого процесу, гарантування виборчих прав громадян України. Разом з тим слід зазначити, що виборчі права громадян України як виборців за Конституцією та законодавством України не обмежуються лише виборами. Вони беруть участь у референдумах, в ініціюванні всеукраїнського та місцевих референдумів, відкликанні депутатів місцевих рад та інших формах безпосередньої демократії, де громадяни України в силу закону реалізують право голосу.
