Дисертація є комплексним науковим дослідженням теоретичних засад і порядку застосування судами норм Конституції як норм прямої дії з огляду на наявну практику судів адміністративної, господарської і цивільної юрисдикцій та вироблення на цій основі висновків, практичних пропозицій і конкретних рекомендацій для ефективного судового захисту прав приватних осіб.
Дисертація складається із трьох розділів, розподілених на дев’ять підрозділів, у яких дослідження розпочинається зі з’ясування теоретичних засад застосування норм Конституції як норм прямої дії судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій, через визначення й формування підстав і передумов застосування норм Конституції як норм прямої дії цими ж судами, та завершується формуванням авторських підходів оптимізації порядку застосування судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій досліджуваних норм як норм прямої дії.
Об’єктом дослідження є адміністративні процесуальні, господарські процесуальні та цивільні процесуальні правовідносини, у межах яких застосовуються норми Конституції України як норми прямої дії. Предметом дослідження є застосування судами України норм Конституції України як норм прямої дії (за матеріалами практики судів адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій).
Теоретико-методологічну основу дослідження становить система філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних, достовірних результатів, зокрема: онтологічний, аксіологічний, інтегративний, системний, герменевтичний, прогностичний, компаративний, формально-логічний, догматичний, емпіричний та прагматичний. Емпіричну базу дослідження склали результати вивчення понад 300 судових рішень (ухвал, постанов, рішень судів), у яких суди вирішували питання щодо застосування норм Конституції як норм прямої дії, а також рішення КСУ та ЄСПЛ.
У першому розділі «Теоретичні засади застосування норм Конституції України як норм прямої дії судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій» висвітлено стан наукової розробки проблеми застосування судами норм Конституції України як норм прямої дії та вибір методології дослідження; розкрито сутність й форми прямої дії і безпосереднього застосування норм Конституції України судами різних юрисдикцій; з’ясовано та проілюстровано досвід країн континентальної й загальної систем права щодо підстав і порядку застосування норм Конституції загальними судами.
Другий розділ «Підстави і передумови застосування норм Конституції України як норм прямої дії судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій» містить три підрозділи, у межах яких, зокрема, розкрито потребу в застосуванні норм Конституції України під час здійснення судочинства судами цивільної та господарської юрисдикцій; виокремлено підходи адміністративних судів у застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії та з’ясовано специфіку застосування судами норм Конституції України у взаємозв’язку із рішеннями Європейського суду з прав людини.
Розділ ІІІ «Оптимізація порядку застосування судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій норм Конституції України як норм прямої дії» має складну структуру і поділений на три підрозділи, перший із яких у свою чергу містить три пункти. У розділі розкрито особливості процесуальних дій суду щодо обрання норми Конституції України чи іншої норми права, відповідно до якої суд вирішує справу, процесуальні дії судів у провадженнях за виключними обставинами після визнання Конституційним Судом України закону неконституційним та змодельовані авторські перспективи оптимізації належної правової процедури в застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії судами різних юрисдикцій.
