Дисертаційна робота є комплексним науковим дослідженням міжнародних засад правового регулювання діяльності із запобігання неналежному поводженню з особами, позбавленими свободи.
У дослідженні розкрито юридичний зміст понять – неналежне поводження, катування, нелюдське поводження або покарання, поводження або покарання, що принижує людську гідність. Досліджено ґенезу виникнення вищевказаних понять через призму рішень європейських судових органів – Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Автором наведені кілька різновидів класифікацій зобов’язань держави згідно з договором про права людини, які є поширеними у сучасній доктрині міжнародного права. Найбільш вживаними є дихотомічний поділ таких зобов’язань на негативні (утримуватись від дій) та позитивні (діяти) права та трихотомічний поділ таких зобов’язань і залежності від функцій держави на зобов’язання поважати права, зобов’язання захищати та зобов’язання держави забезпечувати права людини. У дисертаційному дослідженні підтримується дихотомічний поділ зобов’язань держави щодо запобігання неналежному поводженню.
У праці досліджується природа м’якого права, яке регулює діяльність із запобігання неналежному поводженню, здійснюється аналіз різних підходів до розуміння м’якого права. Пропонується відхід від традиційного сприйняття міжнародного права як системи норм загальнообов’язкового характеру, створених суб’єктами міжнародного права, з урахуванням постмодерних тенденцій щодо трансформації національних правових систем.
У дисертаційному дослідженні розкрито сутність універсального механізму запобігання неналежному поводженню через призму діяльності органів ООН – Ради ООН з прав людини, Управління Верховного комісара з прав людини, Міжнародного кримінального суду, Комітету проти катувань. Розглянуто діяльність Підкомітету ООН із запобігання катуванням та роль національних превентивних механізмів в системі Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Окрему увагу приділено регіональному (європейському) механізму запобігання неналежному поводженню.
Здійснено дослідження впливу людиноцентристської правої ідеології на модернізацію національного законодавства у сфері запобігання неналежному поводженню.
У дисертації досліджується вплив актів м’якого права органів на законодавство України. Визначаються перспективи розвитку м’якого права у досліджуваній сфері.
Проаналізовано статтю 127 Кримінального кодексу України на відповідність практиці ЄСПЛ, Конвенції проти катувань, актам м’якого права квазісудових інституцій, а саме актам ООН та Ради Європи, в котрих міститься розмежування понять неналежного поводження, нелюдського поводження та покарання, поводження чи покарання, що принижує гідність людини, поняття катування тощо. Автор вказує на недоліки зазначеної статті, зокрема відсутність з об’єктивної сторони вказівки на бездіяльність, а також не зазначення спеціального суб’єкта вчинення злочину – службової особи. Пропонується доповнення статті 127 Кримінального кодексу України спеціальною нормою, що встановлює відповідальність службових осіб за скоєння катування, а також посилює відповідальність за вчинення катування.
Ключові слова: неналежне поводження, запобігання катуванню, катування, права людини, людиноцентризм, позитивні зобов’язання держави, м’яке право, універсальна система захисту прав людини, регіональна система захисту прав людини, національний превентивний механізм.
