У дисертації прослідковано закономірності та тенденції розвитку правотворчої функції ОЕСР на прикладі міжнародно-правового регулювання сфери інвестицій та діяльності багатонаціональних підприємств. Передусім, охарактеризовано інституційну структуру ОЕСР та порядок схвалення рішень і рекомендацій її вищим керівним органом – Радою. Також вивчено види процедур голосування, запроваджені в ОЕСР, а саме: взаємну згоду (консенсус); одностайність та голосування кваліфікованою більшістю. В результаті зроблено висновок про існування в рамках цієї Організації доволі гнучкої системи прийняття рішень та винесення рекомендацій, адже, наприклад, консенсус в процесі розробки рішень та рекомендацій в постійних комітетах рівнозначний консенсусу в Раді ОЕСР; залучення третіх країн до роботи органів ОЕСР забезпечує розробку рішень та рекомендацій, що враховують інтереси широкого кола держав тощо. Також підсумовано, що запровадження для вирішення звичайних питань процедура прийняття рішення «за відсутності заперечень з боку 15% й більше держав-членів» є різновидом взаємної згоди (консенсусу), адже повна одностайність не є обов’язковою ознакою консенсусу, а 15% це та критична частка держав-членів, наявність якої свідчить про відсутність консенсусу.
В ході аналізу правових форм закріплення стандартів ОЕСР були розглянуті рішення Ради ОЕСР, рекомендації Ради ОЕСР, декларації ОЕСР, міжнародні договори, домовленості та взаєморозуміння, розроблені в рамках ОЕСР. У зв’язку із специфікою правової природи рішень Ради ОЕСР, які не є міжнародними договорами в розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., однак в силу ст. 5 Конвенції ОЕСР 1960 р володіють обов’язковою юридичною силою для їх учасників, було виокремлено низку факторів, які сприяють обов’язковому виконанню цих рішень на практиці, а саме: процес розширення ОЕСР є поступовим і в його ході об’єднуються держави, що сповідують спільні цінності; держави-члени, ЄС та певні треті країни часто залучаються до роботи різних органів ОЕСР, що дає їм можливість брати участь в розробці різних актів Організації й зумовлює подальше їх виконання. Також було розглянуто питання змісту та юридичної сили «acquis ОЕСР» в сучасний період, в результаті чого було встановлено, що вживаність цього поняття в різних актах Організації, не вплинула на набуття ним того значення, яке має концепція «acquis ЄС».
Співробітництво ОЕСР з третіми країнами є важливим напрямком її роботи, що забезпечує не тільки широку реалізацію стандартів Організації, а й участь цих країн в процесі правотворчості. Форми організації співробітництва ОЕСР з третіми країнами та міжнародними організаціями і форумами постійно модифікувалися і вдосконалювалися, в результаті чого нині в рамках Організації функціонує система Глобальних відносин з третіми країнами, міжнародними економічними організаціями та форумами, яка реалізується, зокрема, на рівні: держав, які перебувають в процесі набуття членства в ОЕСР; ключового партнерства (має місце у відносинах з 5 державами, які є найбільшими економіками світу (Бразилією, Індією, Індонезією, Китаєм та ПАР); співробітництва в рамках регіональних підходів; покраїнового підходу (яке, порівняно із ключовим партнерством, сприймається в якості субсидіарної, додаткової до основних, форми реалізації ОЕСР її глобальних устремлінь та здійснюється тільки у тих сферах економіки, в яких конкретна держава бачить таку необхідність).
