Дисертацію присвячено розгляду метакогнітивної активності як форми прояву метакогнітивного потенціалу особистості, яка розуміється як довільна цілеспрямована психічна діяльність, сутність якої полягає у управлінні процесами сприймання, збереження, обробки та відтворення інформації. Метакогнітивна активність є властивістю особистості, структурні компоненти якої належать до різних класів психічних явищ: мотиваційно-емоційний, рефлексивно-оцінний, вольовий, операційний та інформаційний. Мотиваційно-емоційний компонент поєднує сукупність мотивів, потреб, інтересів індивіда, які можуть ініціювати його метакогнітивну активність, впливати на її тривалість та стійкість. Рефлексивно-оцінний має своїм змістом процеси спостереження індивідом за власною когнітивною діяльністю та надання оцінок її ходу, які можуть бути як раціональними, так і будуватися на емоційних ставленнях. Вольовий компонент метакогнітивної активності являє собою сукупність процесів, що забезпечують здійснення індивідом свідомого управління сприйняттям, збереженням, обробкою та відтворенням інформації. Операційний – виявляється у конкретних діях, за допомогою яких здійснюються регулятивні функції (розподіл часу, пошук помилок, вибір стратегій, заміна стратегії у випадку, коли вона виявляється непродуктивноютощо). Інформаційний компонент містить знання людини про особливості власних пізнавальних процесів, когнітивні стратегії, а також інформацію про завдання, що перед нею стоїть, умови, в яких здійснюється діяльність, наявні можливості.За результатами емпіричного дослідження за допомогою кореляційного аналізу встановлено співвідношення метакогнітивної активності та певних психологічних особливостей особистості, як-от: адекватна самооцінка, емоційна стабільність, висока нормативність поведінки, радикалізм, соціальна сміливість, домінантність, м’якість, упевненість у собі, розслабленість. В результаті проведення множинного регресійного аналізу було встановлено, що предикторами метакогнітивної активності можуть виступати: опосередкованість, активність, системна рефлексія, полезалежність, зовнішнє регулювання, власне спонукання, радикалізм та висока нормативність поведінки. Предикторами зниження метакогнітивної активності є інтроспекція та квазірефлексія.
