Дисертаційну роботу присвячено теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню процесу розвитку психологічної готовності військовослужбовців танкових підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України до виконання бойових завдань.
Психологічна готовність особистості є основною умовою успішності будь-якої діяльності, а особливого значення набула в умовах сьогодення, коли танкові підрозділи беруть активну участь у відбитті збройної агресії російської федерації. У часи високоточної зброї та стрімкого розвитку військової промисловості танкові бої могли б вважатися другорядними, проте танк залишається потужним аргументом на полі бою. На сьогодні кожен військовослужбовець, який стоїть на захисті України, чітко знає: якщо поруч перебувають танкісти – перемога забезпечена. Танкові підрозділи є потужним вогневим кулаком, здатним зупинити наступ агресора та розгромити його найміцнішу оборону.
Водночас сучасна війна характеризується інтенсивним застосуванням агресором новітніх технологій, безпілотних літальних апаратів та ударних дронів, що роблять танк доступною мішенню на полі бою. Досвід відбиття широкомасштабного вторгнення збройних сил російської федерації вказує на значущість високого рівня психологічної готовності військовослужбовців танкових підрозділів, до ефективного виконання бойових завдань.
Проведений теоретико-методологічний аналіз показав, що на цей час у визначенні терміна “психологічна готовність” наявні певні суперечності, що пов’язані з особливостями професійної діяльності та різними підходами до розуміння її сутності і змісту. Так, представники функціонального підходу розглядають психологічну готовність як певний психічний стан мобілізації усіх психофізіологічних систем особистості, стан усвідомленої активності, що спонукає особистість до діяльності; прихильники особистісного підходу пояснюють психологічну готовність як складне особистісне утворення, багатопланову і багаторівневу структуру якостей, властивостей, станів, що є результатом підготовки (підготовленості) до певної діяльності; послідовники особистісно-діяльнісного підходу розглядають психологічну готовність як нероздільну характеристику особистості, яка акумулює здібності, властивості, мотиви, вольове налаштування, знання, вміння та навички, набуті у процесі становлення професіонала. На нашу думку, найбільш перспективним, обґрунтованим та завершеним є особистісно-діяльнісний підхід, який і було покладено в основу дослідження. Зазначений підхід дозволив нам розглянути психологічну готовність як складне психічне утворення, яке відображає цілісний прояв професійно-важливих навичок і набутих вмінь та індивідуальних якостей особистості, її цінностей та емоційного ставлення до професійної діяльності.
Дослідження проблеми готовності до професійної діяльності неможливе без вивчення самої діяльності та її специфіки. Так, за результатами аналізу нормативних документів, було здійснено психологічний аналіз професійної діяльності членів танкового екіпажу у бойових умовах та визначено її основні особливості:
робота у складі малої групи;
включення оператора у дві системи взаємодії − “людина-людина” та “людина-машина”;
превалювання оперативного мислення;
специфічність робочого місця оператора (сенсорне та робоче поле);
навантаження психічної та фізичної систем умовами перебування в обмеженому робочому просторі − корпусі танка;
ергономічні обмеження (постійні вібрації, поштовхи, запах мастила та вихлопних газів, перебування у вимушеній позі);
складність виконуваних сенсомоторних дій у поєднанні з мовленнєвою відповіддю;
підвищений рівень небезпеки для життя під час подолання водних перешкод;
труднощі з оперативною евакуацією екіпажу з машини в разі вогневого ураження танка.
Усі зазначені особливості професійної діяльності наявні одночасно і проявляються в умовах бойових дій і дефіциту часу.
