Дисертація присвячена аналізу структурних зв’язків та особливостей культуральних досліджень. Вибір теми дисертації обумовлюється двома причинами. У зв’язку з євроінтеграційними процесами та наданням Україні статусу держави-кандидатки на вступ до Європейського Союзу, важливо зрозуміти, яке місце культурологія займає у європейській системі наук. Українська гуманітарна наука до цього часу включала лише поодинокі зразки робіт, присвячених розумінню структурних зв’язків у дослідженнях культури у Франції. Ця дисертація має на меті заповнити ці дослідницькі лакуни й розширити науковий інтерес у позначених областях.
Методологія дисертації включає використання загальних методів теоретичного пізнання і методів філософського пізнання. Було використано теорію асамбляжів М. Деланди та елементи кросс-культурної теорії М. Дуглас та Р. Дебре. Основним матеріалом для провадження дослідження були оригінальні франкомовні праці таких провідних дослідників, як П. Бурд’є, Ж. Дюбі, І. Женгра, Ж. Ревеля, К. Женена, Ж.-Ф. Коте тощо, а також роботи іноземних та українських дослідників: В. Панченко, Л. Левчук, О. Оніщенко, О. Кравченко, М. Поповича, Т. Голіченко, С. Йосипенко, О. Павлової, А. Тормахової, Є. Буцикіної, С. Холодинської, М. Собуцького, І. Маслікової, В. Єрмоленка, Т. Огаркової, О. Івашини, П. Бьорк, М. Рубін, М. Вебера, Ю. Габермаса, Р. Мертона, В. Танчера, С. Шегавцової, В. Шейко, Дж. Александера, У. Бека, Р. Генона, Х. Арендт, Г. Зімелля, Б. Кларка, М. Онфре, І. Олабаррі, Е. Рудінеску тощо.
Об’єктом дослідження є поле французької гуманітаристики. Предметом – структурні зв’язки та особливості французьких культуральних досліджень. Метою роботи ми визначаємо виявлення цих структурних зв’язків та особливостей французьких культуральних досліджень. Поставлена мета передбачає ряд логічних завдань: формування джерельної бази дослідження та її аналіз, а також окреслення методології та понятійного апарату роботи; характеристику інтелектуальних спільнот як простору між science та humanities; опис історії як культурного процесу у методології «нової історичної науки» Анналів; окреслення мультидисциплінарних та міждисциплінарних тенденцій у культуральних дослідженнях; характеристику досліджень культури у Франції, її наукових та освітніх практик; аналіз ролі культуральної соціології у сучасному культурологічному дискурсі – з точки зору впливу французьких культуральних досліджень.
У дисертації уперше досліджено етап розвитку французької історіографічної традиції після 1975-го року, тобто тенденції у полі французької гуманітаристики, до якого входять і дослідження у сфері культури, а саме: la Culturologie, les Études culturelles та les Sciences de la culture; розрізнено та пояснено відмінності понять «культурологічний», «культурний» та «культуральний»; застосовано метод асамбляжів (згідно з концепцією М. Деланди) до поля культури: асамбляжі розуміються у даному контексті як конструкції, динамічні зв’язки, автономні цілісності, які також складаються із неоднорідних частин різної природи і так само є асамбляжами.
Уточнено джерелознавчу та методологічну бази, пов’язані з французькою традицією дослідження культури, якій до сьогодні у вітчизняній культурологічній науці було присвячено недостатньо уваги; зокрема, було внесено уточнення у розуміння історіографічного підходу, котрий розглядається дотичним до «антропологічного повороту», школи «Анналів» та «культуральної історії», а також у розуміння інституційного підходу, який був конкретизований за рахунок застосування у роботі концепцій М. Дуглас (кросс-культурна теорія), Р. Дебре (медіологія) та М. Деланди (теорія асамбляжів); особливості французьких досліджень у полі культури, сучасні тенденції, специфіку провадження досліджень у сфері культури у Франції у наукових та освітніх практиках – зокрема через застосування компаративного методу для аналізу особливостей досліджень у сфері культури у Франції та в Україні; роль школи «Анналів» у культуральних дослідженнях у Франції у ХХ-му столітті як прориву в області історіографії та історії та реакції на кризу гуманітарних наук у ХІХ-му столітті; інституційний підхід до дослідження культури та явищ культури за допомогою звернень до кросс-культурної теорії М. Дуглас та праць І. Женгри, а також окремого аналізу формальних інституцій та неформальних інтелектуальних спільнот та їх впливу на становлення й розвиток культуральних досліджень у Франції; міждисциплінарні, мультидисциплінарні та трансдисциплінарні тенденції у культуральних дослідженнях у Франції; специфіку впливу культуральних досліджень у Франції на інші форми досліджень у сфері культури, які існують у межах Північно-Атлантичного культурного регіону.
Набули подальшого розвитку концепції «нової історії», «нової культурної історії», «критичного повороту» та «théorie française», а також лінгвістичне уточнення культурологічної термінології: поняття «культури» через застосування теорії асамбляжів М. Деланди, досліджень у полі культури.
