Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню проблеми самореалізації педагогічних працівників літнього віку в умовах зміни діяльності. Здійснено аналіз наукових підходів до дослідження проблеми самореалізації особистості в сучасній психолого-педагогічній науці. З’ясовано, що проблема самореалізації висвітлена в різноманітних наукових підходах (акмеологічному, аксіологічному, діяльнісному, особистісному, синергетичному, системному, соціально-психологічному, суб’єктивному тощо). Виявлено, що науковці розглядають самореалізацію як потребу, процес, стан, результат, форму. Розкрито сутність самореалізації особистості як психологічного феномену. Визначено специфіку самореалізації особистості у літньому віці, яка обумовлена особливостями їх життєдіяльності, взаємодії з оточуючими, мотиваційно-потребової сфери, ціннісними орієнтаціями, стилем життя, соціальною позицією та статусом, професійними та особистісними якостями, задоволеністю чи незадоволеністю життям, специфікою діяльності. Акцентовано увагу на важливості усвідомлення та прийняття даного вікового етапу, «екологічного» виходу із професії. Установлено, що успішне, продуктивне старіння зумовлюється не лише адаптацією до нового статусу, а й самореалізацією, що виступає потребою у віці пізньої дорослості та сприяє виникнення корисності, значимості, приналежності до соціальної спільноти. Схарактеризовано психологічні особливості самореалізації педагогічних працівників у літньому віці в умовах зміни виду діяльності. Окреслено види діяльності, до яких може долучитися літній педагог та задовольнити потребу в самореалізації: навчання, наставництво, творча, рекреаційно-оздоровча, волонтерська діяльність, які супроводжуються міжособистісним спілкуванням. Визначено самореалізацію педагогічних працівників літнього віку як усвідомлений, цілеспрямований процес, спрямований на втілення особистісного потенціалу (здібностей, інтересів, досвіду здійснення педагогічної діяльності та побудови соціальної взаємодії тощо) як у процесі здійснення професійної діяльності, так і в умовах зміни виду діяльності, результатом якого є досягнення акме, що виявляється в особистісному зростанні, психологічному благополуччі, задоволеності життям і забезпечує інтеграцію особистості на даному віковому етапі. За результатами теоретичного аналізу підсумовано, що літній вік у житті педагогічних працівників є своєрідним віковим етапом, що передбачає збереження ідентичності, проходження адаптації, здійснення «его-інтеграції» та рольової переорієнтації, переосмислення цінностей, оновлення смислу життя, раціонального використання особистісного потенціалу та його втілення в інших видах діяльності, досягнення акме, налагодження продуктивного міжособистісного спілкування. Описано та обґрунтовано теоретичну модель самореалізації педагогів у літньому віці, у якій виокремлено складові, функції, механізми, чинники, рівні та результат самореалізації літніх педагогів. При побудові моделі було враховано діяльнісний, акме-аксіологічний та особистісно-комунікативний підходи, згідно з якими самореалізація є центральною характеристикою особистості, яку варто розглядати в контексті життєвого шляху педагогічного працівника літнього віку. Виокремлено ціннісно-смислову, когнітивну, діяльнісну, афективну, регулятивну складові. Ціннісно-смислова складова передбачає підтримку цінностей самоактуалізованої особистості, які виступають орієнтирами до здійснення самореалізації, а також включає наповненість життя позитивним смислом. Когнітивна складова представлена пізнавальними потребами особистості та її здатністю до самопізнання, що визначається прагненням до пізнання як себе, свого віку, так і оточуючого світу. Діяльнісна складова передбачає незалежність особистості педагогічного працівника літнього віку та організацію діяльності, що забезпечить самореалізацію особистості. Афективна складова включає прояв емоційного ставлення та самоставлення особистості. Регулятивна складова базується на здатності особистості до самооцінки, самоконтролю та саморегуляції відповідно до наявних можливостей особистості. Сформульовано мету самореалізації педагогів у віці пізньої дорослості, що передбачає досягнення акме шляхом втілення особистісного потенціалу. Розкрито механізми самореалізації педагогічних працівників літнього віку (інтеріоризація, екстеріоризація, рефлексія). Окреслено непсихологічні та психологічні чинники, які уможливлюють втілення особистісного потенціалу. Визначено функції самореалізації педагогів літнього віку (мобілізаційна, смислоутворююча, розвиваюча, рефлексивна, регулятивна, інтеграційна). Виділено рівні самореалізації, які вказують на ступінь втілення особистісного потенціалу педагогічним працівником на даному віковому етапі. Визначено, що результатом самореалізації педагогів літнього віку є досягнення акме.
