Пластична мова архітектури громадських будівель ХХ століття як складова архітектурної форми вперше розглянута як об’єкт еволюції, з виявленням витоків і чинників формування нових пластичних об’ємних елементів, їх виразності, сучасних засад і прийомів організації архітектурної форми, що дозволило виявити етапи еволюційного процесу та спрогнозувати перспективи і принципи подальшого розвитку.
Було розглянуто джерельну базу щодо теоретичних питань формування архітектурної форми, тектоніки та композиційних рішень, пластичної мови, конструктивних систем, історії архітектури ХХ століття, її витоків.
Пластичні об’ємні елементи, сформовані їх «морфологія в єдину композицію, є складовою архітектурної форми». Саме їх трактування, закономірності форми, тектоніка і репрезентують пластичну мову різних еволюційних періодів. Вона уособлює сукупність усіх елементів, деталей, композиційних рішень, характеристик видимої оболонки архітектури, формуючи певний візуальний ряд, пластичний код.
Змінам у архітектурі ХХ ст. передували причиново-наслідкові процеси культурного, соціального, технологічного та урбаністичного характеру, які вплинули на теорію архітектри. Таким чином давши поштовх еволюції пластичної мови. У дослідженні з’ясовано, що у ХХ столітті відбулися значні якісні переміни у формуванні архітектурної форми – змінилися її тектонічні характеристики.
На підставі досліджень зміни архітектурних стилів і напрямів було створено модель еволюції пластичної мови архітектури громадських будівель ХХ століття. З’ясовано, що пластична мова розвивалася нерівномірно та повсякчас змінювала своє трактування. Пластична мова першого етапу набувала іншомовних трактувань природного органічного світу, його тектоніки. Другий етап означився як відмова від художньої виразності пластичних елементів. Третій етап звертався до використання повтору класичних елементів, символів, які беруть свій початок від часів Античності. Четвертий етап – це спроба повернути принципи тектонічності, поетизувати аскетизм модернізму. П’ятий етап – інтерпретація класичних форм. Плюралізм, закладений філософією в розуміння архітектури, привів до появи різноманітності нових трактувань, що було шостим етапом.
Особливістю еволюції архітектури ХХ століття є тенденція повернення до стилів минулого. Виявлено такі причини цього явища: панівна ідеологія держав; філософське, інтелектуальне ставлення до архітектури (на прикладі стилю постмодернізм); вплив історичного середовища, а також зауважено відсутність коректного розуміння сучасних можливостей формування архітектури.
Існують такі основні конструктивні типи будівель: будівлі з несними стінами (традиційні); будівлі з внутрішнім каркасом ізнавісними, або самонесними фасадами; будівлі із зовнішнім каркасом; будівлі-оболонки, які мають окремі конструктивні рішення: зовнішню оболонку – огородження та внутрішній каркас. Запропоновано класифікацію огороджувальних елементів: за конструктивними ознаками, за матеріалом, а також за якісними характеристиками. Узагальнено такі прийоми формоутворення архітектури, як: світлопрозорі фасади; дематеріалізація архітектури; можливість хаотичного розташування віконних отворів на фасадах; злиття стін і покриття; криволінійність зовнішніх стін; будівлі-консолі.
Дослідженням визначено основні принципи формування новітніх трактувань пластичної мови. Перше – принцип оптимізації вимог сталого розвитку. Головне завдання та вимога від суспільства до архітектури вирішується вдосконаленням системи огороджувальної оболонки будівель, застосуванням прийомів еко-архітектури та використанням систем отримання альтернативної енергії безпосередньо архітектурною формою. Друге – принцип інформативності в архітектурі, який відповідає вимогам реклами та маркетингу сучасної економіки. У даному випадку пластична мова архітектури дематеріалізується і змінюється на мову візуального мистецтва у вигляді медіафасадів та їх елементів. Третє – принцип інтеграції дизайну в архітектуру. Цей принцип виявляється в новітніх архітектурних прийомах – типове проєктування, кінетична архітектура, мобільна архітектура, 3D друк. Четверте – принцип використання алгоритмів. Залучення штучного інтелекту до проєктування приводить до формування нових архітектурних форм і трактувань пластичної мови – параметрична архітектура, віртуальна, космічна.
Еволюційний процес формування пластичної мови ХХ століття був неоднозначним і складним, але слід зауважити, що принципи її формування, засоби та прийоми архітектури ХХІ століття беззаперечно революційно відрізняються від засобів та організації архітектурної форми традиційної класичної архітектури. Пластичною мовою стає не лише краса і тектонічна виразність, а головним є відгук на потреби суспільства: сталий розвиток, екологічність, ресурсоощадливість, енергоефективність, інформативність, технологічність.
