В цьому дослідженні проаналізовано значення, можливості та шляхи використання історичної архітектурно-містобудівної субстанції міста в процесах формування системи інтерактивної рекреації. Нерідко містобудівні інтер’єри вулиць та площ десятиліттями перебувають у стані анабіозу, не відповідають вимогам повноцінної інтерактивної рекреації населення та орієнтовані радше на задоволення транспортних та окремих соціальних потреб, ніж на розвиток взаємин всередині соціуму із багатством історико-культурного надбання.
Робота складається із вступу та чотирьох розділів, у яких проаналізовані основні принципи та прийоми формування й вдосконалення системи інтерактивної рекреації в контексті міської розпланувальної структури й забудови.
У вступі обґрунтовано вибір теми, висвітлено мету й завдання, об’єкт, предмет дослідження, висвітлені методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
Перший розділ «Стан дослідженості формування інтерактивної рекреації в історичному міському середовищі» складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються основні науково-теоретичні дослідження та ідеї, висвітлені в професійній періодиці, національна та міжнародна нормативно-правова база, наведена методика та основні методи дослідження для визначення стану наукової вивченості проблеми.
У другому розділі «Культурний потенціал історичного міста як домінантний фактор креативності міських просторів» висвітлена провідна роль історико-культурних заповідників у центральних ареалах міст та локальних історико-культурних утворень у периферійному (стосовно центрального ареалу) міському середовищі, а також з’ясовані тенденції послідовного перетворення міських публічних просторів на поліфункційні в процесі історичного розвитку міст.
У третьому розділі «Залежність трансформації міських публічних просторів від диференціації транспортних та пішохідних зв’язків» проаналізовано приклади закордонної та вітчизняної практики формування системи інтерактивної рекреації в історичному середовищі міста.
Завдяки цінній історико-архітектурній та містобудівній спадщині в середовищі центрів історичних міст стає можливою ревалоризаційна та реконструктивна модернізація задля створення й вдосконалення системи на основі безпосереднього контакту й візуального діалогу людини з усіма складовими історичної архітектурної субстанції, що можливе лише за умови створення пішохідних просторових складників у системі інтерактивної рекреації і сприяє підвищенню культурно-інтелектуального та пізнавально-освітнього рівня міського соціуму й туристичного контингенту.
У четвертому розділі «Принципи єднання інтерактивності та креативності як основа вдосконалення міжлюдської комунікації та взаємодії з історичним середовищем» розглядаються можливості спадкоємного розвитку тенденцій поліфункціональності публічних міських просторів у системі інтерактивної рекреації, основні функціонально-просторові методи формування системи інтерактивної рекреації в залежності від особливостей міської історичної субстанції, принципи та прийоми формування інтерактивної рекреації як креативного інноваційного простору на основі композиційно-естетичної оптимізації середовища історичних міст.
У роботі підкреслено, що комфортність перебування в історичному ядрі значної кількості відвідувачів потребує модернізації публічних міських просторів і оточуючої їх забудови з метою надання їм належної місткості безколізійного (зокрема туристичного) огляду та здійснення громадських комунікацій. Можливість якісного пізнання усіх достоїнств історичної забудови під час формування системи інтерактивної рекреації в міському середовищі повинна забезпечуватися без порушення цілісності й значущості історичної субстанції, наданні особливої виразності та «звучання» історичній забудові як у історичному ареалі міського центру, так і в історичних локальних ансамблях.
Встановлено, що з огляду на культурний потенціал історичного ареалу міста, створення в ньому якісних інтерактивних рекреаційних просторів повинно ґрунтуватись на провідній ролі містобудівних інтер’єрів вулиць, площ та парків, котрі внаслідок належних реконструктивних перетворень отримують повноцінне рекреаційне значення в об’єднаній структурі наявної та нової забудови в центральних частинах міст.
Зважаючи на зростання роз'єднаності жителів міста і потребу інтенсифікації усталених каналів взаємозв’язку, інформаційними та комунікативними публічними просторами стають саме містобудівні інтер’єри історичних міст, де можливе найкомфортніше спілкування та взаємодії різних соціальних груп в умовах історично сформованого середовища. Адже публічні міські простори є об'єднувальною ланкою міста, забезпечують його цілісність у містобудівному, культурному й соціальному аспектах та мають особливо креативне рекреаційне значення у структурі історично складеної міської забудови. Ця концепція дає можливість занедбаним та закинутим територіям отримати нове призначення та повноцінне функціонування задля потреб міського соціуму.
