Дисертація присвячена комплексному дослідженню питання щодо міжнародно-правового регулювання статусу правозахисників. У Розділі 1 надано характеристику міжнародно-правових актів на універсальному і регіональному рівнях щодо регламентації окремих аспектів становища правозахисника. На основі проведеного аналізу міжнародних актів встановлено, що в питанні ідентифікації та визначення особи як правозахисника важливе значення має не рід занять, статус чи навички, а саме правозахисний характер діяльності. Зазначено, що Декларація 1998 р. не створює нових прав, а лише підкреслює важливість роботи правозахисників і формулює, як ці права застосовуються до їхньої роботи. Підсумовано, що в міжнародно-правових актах універсального характеру суттєва увага зосереджена на питаннях захисту правозахисників. Окрема увага приділяється питанню захисту жінок-правозахисниць, захисників екологічних прав людини, правозахисників, які борються з корупцією та працюють у сфері захисту прав мігрантів, шукачів притулку та біженців.
На міжнародному регіональному рівні охарактеризовано акти щодо становища правозахисників, прийняті в межах ЄС, РЄ, ОБСЄ, АС, ОАД тощо. Встановлено, що регіональні міжнародні акти базуються на положеннях Декларації про правозахисників 1998 р., оперують поняттям «правозахисники», наданим у Декларації та направлені, передусім, на забезпечення їхньої безпеки.
У Розділі 2 розкрито питання щодо забезпечення права на свободу зібрання та об’єднань, свободи вираження поглядів і права на захист у контексті діяльності правозахисників. Приділено увагу праву на захист правозахисників, зокрема жінок-правозахисниць. Охарактеризовано порушення та обмеження означених прав і свобод, наведено практику контрольних органів ООН з цього питання. Акцентовано, що порушення прав людини правозахисників, як правило, є частиною системи, мета якої – залякати правозахисників і покласти край їхнім критичним виступам, послабити їхні організаційні структури і не допустити залучення інших людей до роботи із захисту прав людини.
У третьому розділі приділено увагу універсальним, регіональним міжнародним інституціям загального і спеціального характеру, до компетенції яких віднесено питання захисту правозахисників. Підкреслено роль установчих органів ООН (Генеральної Асамблеї, Економічної і Соціальної Рада), які докладають зусиль щодо розробки, удосконалення універсального правового підґрунтя в галузі регламентації і захисту прав людини означеної категорії осіб. Зазначено, що створені ними допоміжні інституції посилюють напрямки співпраці.
Серед органів регіонального характеру приділено увагу правозахисним інституціям РЄ, зокрема підкреслено значення ЄСПЛ, наведено практику Суду що стосується справ правозахисників; підкреслено роль Процедури розслідування передбачуваних репресій щодо правозахисників внаслідок їхньої взаємодії з Радою Європи; охарактеризовано діяльність Верховного комісара з прав людини Ради Європи. У межах ОБСЄ означено внесок Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Координаційного пункту для правозахисників та національних інститутів з прав людини.
На рівні ЄС зосереджено увагу на ролі його інституцій, зокрема: Європейської Комісії, Парламенту ЄС, які забезпечують фінансову, правову складову підтримки правозахисників та виробленню комплексної політики ЄС щодо правозахисників і активно сприяють її формуванню. Означено можливість правозахисників звернутися за захистом до Суду ЄС; ЄСПЛ, зважаючи на ту обставину, що країни-члени ЄС є учасницями Європейської конвенції про права людини 1950 р. (зобов’язання Союзу щодо приєднання до Конвенції 1950 р. закріплено Лісабонським договором 2007 р. (ст. 6)).
Зазначено, що у розпорядженні будь-якої особи, в тому числі і правозахисників, є право звернутися також до органів, посадових осіб, уповноважених на розгляд відповідних питань у межах своєї компетенції: Агентство фундаментальних прав ЄС, Омбудсмен, Європейська рада із захисту даних та ін. Охарактеризовано «спеціалізовані» структури, створені в межах Союзу, серед яких: Механізм ЄС для правозахисників (ProtectDefenders.eu), Платформа моніторингу, Платформа ЄС з тимчасового переселення (EUTRP) тощо.
Серед регіональних правозахисних механізмів також приділено увагу діяльності в галузі захисту правозахисників у межах Міжамериканської комісії з прав людини, Міжамериканського суду з прав людини, Спеціального доповідача Міжамериканської комісії з питання про правозахисників, Спеціального доповідача з питань свободи вираження думок, Африканської комісії з прав людини і народів та ін. Акцентовано увагу на діяльності міжнародних неурядових правозахисних організацій (мереж), уповноважених на захист правозахисників, серед яких: Міжнародна федерація прав людини (FIDH), Всесвітня організація проти катувань (OMCT) та започаткована ними Програма «Обсерваторія із захисту правозахисників», Amnesty International та ін. Зроблено відповідні висновки і рекомендації.
