Дисертацію присвячено теоретичному й емпіричному дослідженню
проблеми формування соціальної успішності молодших школярів у навчанні.
Важливість формування соціально успішної особистості зумовлюється
потребами сучасного суспільства в умовах активізації глобалізаційних і
трансформаційних суспільних процесів. Соціально успішна особистість здатна ефективно вирішувати нагальні соціальні проблеми, що забезпечується її освіченістю, сформованою системою особистих цінностей і моральних норм, адекватною самооцінкою й самоповагою, стійкими мотивами й прагненнями, вольовими якостями, соціальним і емоційним інтелектом. Водночас окреслене суттєво впливає на соціальну ситуацію розвитку здобувачів освіти. Найвиразніше соціальна успішність особистості розпочинає виявлятися в молодшому шкільному віці завдяки її участі в процесі навчання. Сформована соціальна успішність молодших школярів у процесі навчання сприятиме успішному вирішенню завдань НУШ, що передбачають формування наскрізних умінь, як підґрунтя всіх компетентностей особистості. Тому актуалізується
проблема створення необхідних умов для формування соціальної успішності молодших школярів у навчанні. Мета дослідження: теоретично вивчити та емпірично дослідити соціальну успішність молодших школярів у процесі навчання; розробити психологічний супровід та апробувати програму формування соціальної успішності молодших школярів у процесі навчання. Об’єкт дослідження: соціальна успішність молодших школярів. Предмет дослідження: формування соціальної успішності молодших школярів у процесі навчання. Теоретико-методологічними основами дослідження, що обґрунтовувалися внаслідок реалізації першого етапу, є принципи системного, суб’єктного й діяльнісного підходів про діяльність особистості, прагнення й спрямованість, результат діяльності тощо; а також положення про успіх, соціальний успіх, успішність, соціальну успішність особистості.
Комплексне емпіричне дослідження формування соціальної успішності
молодших школярів у процесі навчання передбачало використання масиву
надійних і валідних психодіагностичних методів та реалізовувалося впродовж
другого й третього етапів. На другому етапі вивчалися рівні сформованості
компонентів соціальної успішності молодших школярів у навчанні, зв’язки між ними й із наскрізними навчальними вміннями, а також досліджувалася групова взаємодія як предиктор соціальної успішності молодших школярів у навчанні.
На третьому етапі обґрунтовувалася модель психологічного супроводу
формування соціальної успішності молодших школярів у навчанні, розроблялася програма «Шлях до соціальної успішності», що апробовувалася в формувальному експерименті. На четвертому етапі проводилася обробка
одержаних результатів. В емпіричному дослідженні взяли участь 318 молодших школярів (161 – у експериментальній і 157 – у контрольній групі).
Внаслідок проведеного теоретичного аналізу, систематизації та
узагальнення основних наукових підходів до вивчення проблеми формування
соціальної успішності молодших школярів у процесі навчання, уточнено
психологічну сутність і структуру понять «успіх», «соціальний успіх»,
«успішність особистості», «соціальна успішність особистості», «соціальна
успішність молодших школярів у навчанні».
Успіх особистості є інтегративним утворенням, яке містить мотив,
зусилля, волю, здібності, визнання досягнень і засвідчується конкретним
результатом діяльності. Соціальний успіх – це досягнення особистості в соціально
значущій діяльності, що детерміновано її здібностями й зв’язками в соціумі.
Успішність особистості – це складне інтегративне утворення, що складається з мотиваційного (мотивів, прагнень тощо), інструментального (здібностей,
інтелекту, досвіду, самооцінки тощо), емоційно-поведінкового (цінностей, волі, соціального й емоційного інтелекту тощо) компонентів і їх складових, які
стосуються різних сфер життя. Соціальна успішність особистості є інтегративним утворенням, яке містить когнітивні, емоційні й регулятивні здібності, що сприяють досягненню успіху в різних видах її діяльності завдяки ефективним взаємодіям із іншими людьми. Соціальну успішність особистості конструюють мотиваційний (мотивація досягнення успіху, потреби), інструментальний (адекватна самооцінка, освіченість) і емоційно-поведінковий (дотримання моральних норм і суспільних цінностей, воля, соціальний і емоційний інтелект) компоненти. Соціальна успішність молодших школярів у навчанні – це інтегративне утворення, що складається з мотиваційного (мотивації досягнення успіху в навчанні, потреби в пізнанні), інструментального (адекватної самооцінки, інтелектуальних умінь, дивергентного, поняттєвого мислення) й емоційноповедінкового (ціннісних орієнтацій, моральних норм, вольових якостей, емоційного і соціального інтелекту) компонентів, результатом формування, яких є здібності пізнавати, оцінювати й регулювати власну поведінку у взаємодіях зі значущими іншими (вчителями, однокласниками, ровесниками), що сприяє досягненню високих результатів у навчанні.
