У дисертації представлено результати радіохірургічного лікування
гліобластом, в ході якої було вирішено ряд наукових задач, що дало можливість
підвищити ефективність лікування з урахуванням молекулярних особливостей
самої злоякісної пухлини головного мозку – гліобластоми, шляхом використання
радіосенсибілізації при стереотаксичній радіохірургії, використання
передопераційної радіохірургії, розроблення критеріїв прогнозу її ефективності та
наукового обґрунтування алгоритму діагностичного супроводу пацієнтів.
З метою вирішення завдань наукової роботи у період з 2014 по 2021 рр. у
відділенні радіонейрохірургії ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П.
Ромоданова НАМН України» обстежено і проліковано методом стереотаксичної
радіохірургії 166 пацієнтів з гліобластомою (WHO Grade IV).
Пацієнти були поділені на три когорти.
I. 106 пацієнтів, яким проводили радіохірургію з радіосенсибілізацією
нітроімідазолами (метронідазол і німоразол) – 66 хворих – основна група, та 40 –
контрольна, у яких СРХ проведена без радіосенсибілізації.
II. 38 пацієнтів з рецидивною мультифокальною гліобластомою, яким
було проведено радіохірургію з радіосенсибілізацією киснем.
III. 22 пацієнта, була проведена передопераційна радіохірургія.
Всі пацієнти проходили лікування на лінійному прискорювачі “Linac” фірми
BrainLab за допомогою методу радіохірургічного опромінення.
3
Проводячи радіохірургічне лікування первинних гліобластом, ми
враховували дані молекулярно-генетичної структури пухлини.
Стереотаксичну радіохірургію проводили за одну чи декілька фракцій (3 - 5
фракцій) 166 хворим (середній вік хворих 55 років, інтервал 28-82), 96 чоловіків
(57,83%) та 70 жінок (42,16%).
При однофракційній СРХ середня доза становила 18,4 Гр. При СРХ за 5
фракцій, середня доза за фракцію становила 6,55 Гр, сумарна доза була 32,7 Гр
(інтервал 25 - 40 Гр). Середній об’єм опромінених пухлин становив 29,21 см3
, 66
пацієнтів були з первинними гліобластомами, 40 хворих - з рецидивними. 38
пацієнтів були з мультифокальною рецидивною гліобластомою, у яких
радіосенсибілізацію проводили киснем.
Перед сеансом радіохірургії хворим обов'язково проводили дослідження
оксигенації SpO2 крові (кількість літрів за хвилину О2), при необхідності
піднімаючи вміст О2 до 100%. За 2 години до СРХ хворі приймали перорально 2 г
метронідазолу (МТН, М+), або 2 г німоразолу (НМР, Н+), або проводили інфузію
кисню («киснева проба» (СРХ+О2). Під час сеансу радіохірургії інфузія кисню
здійснювалася під контролем датчика тиску, пульсу та рівня кисню у крові
пацієнта.
МРТ проводилася за стандартними протоколами, а також включала
дифузійно-зважені зображення (DWI) та дифузійно-тензорні зображення (DTI), з
отриманням коефіцієнта дифузії ADC, та програму BOLD проводили до перфузії
кисню, через 20 хвилин після перфузії кисню і потім ще раз після сеансу
радіохірургії (через 40 хвилин). Тривалість сеансу перфузії кисню становила 20
хвилин з наступним проведенням сеансу радіохірургії.
Ми визначили, що гіпоксична зона зовнішнього кола гліобластоми
виявляється тільки в програмі BOLD і тільки після "кисневої проби" до та після
введення 95% кисню за допомогою оксигенатора. Найбільш чутливим
прогностичним тестом для ефективності СРХ є МРТ DWI з визначенням
коефіцієнта дифузії в ділянці проміжної гіпоксії (чутливість – 94,0%,
специфічність – 83,1%), при цьому вищі показники специфічності (86,0%)
4
демонструє програма BOLD, найменш чутливі (82,0%) та специфічні (68,2%)
показники ранньої об'ємної регресії пухлини.
На підставі отриманих даних з достовірною значущістю 0.0000
підтверджено, що збільшення показника ADC та зниження показників BOLD є
предиктором ранньої відповіді на радіохірургічне лікування гліобластоми.
Ми визначили, що проміжна гіпоксія за даними АDC після СРХ
підвищується до значень: від 1,18±0,08-1,26±0,06, до 1,22±0,02-1,28±0,08, що
може бути предиктором відповіді на радіохірургічне лікування, тобто
прогностичним фактором.
