Дисертацію присвячено вивченню специфіки виконавської інтерпретації хорової творчості одного з найяскравіших представників української музичної культури ХХ ст. Ігоря Шамо (1925 – 1982). Увагу сконцентровано на створенні дослідження, що ґрунтується на осмисленні особистості і творчості видатного митця задля набуття унікальними хоровими композиціями І. Шамо сучасної інтерпретації й повернення до виконавської практики у контексті українського музичного мистецтва. У дисертації запропонований системний підхід до хорової творчості Ігоря Шамо, що дозволяє розкрити художній потенціал opus’ів митця як з точки зору вияву композиторської інтерпретації хорової складової митецького доробку, так і специфіки їх виконавського втілення.
Актуальність теми дисертації обумовлена недооцінкою хорової спадщини І. Шамо в більшості наукових концепцій, що присвячені історико-мистецьким процесам української музики, необхідністю перегляду творчого спадку митця задля подолання стереотипу «композитор-пісняр»; виявлення значущості внеску хорової спадщини І. Шамо до української музичної культури; створення періодизації життєтворчості композитора; обґрунтування інноваційних процесів композиторської творчості митця у хоровій царині; з’ясування специфіки виконавської інтерпретації хорової спадщини І. Шамо і відкриття нових горизонтів його хорового доробку.
У Висновках підкреслено, що видатний митець Ігор Наумович Шамо втілив у хоровій творчості образи української ментальності та національну символіку музичної мови. Здійснено системний аналіз з обґрунтуванням виконавської специфіки маловивчених, не задіяних у сучасній виконавській практиці творів: циклів «Чотири хори a cappella на вірші І. Франка», «10 хорів на вірші українських поетів», хорової опери a cappella «Ятранські ігри» та ораторії (сценічного концерту-вистави) «Скоморошини». Доведено, що хорова творчість композитора як інноваційне явище української культури другої половини ХХ ст. не є периферійною в системі інших жанрів його спадщини (пісенної, симфонічної, інструментальної, кіномузики тощо). Запропонована концепція виконавської інтерпретації хорових творів І. Шамо засвідчила їх новаторську сутність.
Специфіка виконавської інтерпретації хорових opus’ів Ігоря
Шамо полягає у: створенні нових жанрових різновидів – хорової опери a cappella й ораторії (сценічного концерту-вистави); полістилістиці, що впливає на обрання як диригентських засобів виразності, так і на манеру хорового звуковидобування; розмаїтті фактури, її поліпластовості у синтезі з артикуляцією і вербальною основою хорової композиції; поліжанровості, що потребує виявлення жанрових складових і створення виконавського концепту щодо їх втілення; циклічності, як засадничої ознаки композиторського стилю, що вимагає вибудови драматургії циклу і вміння трансформувати артистами хору образно-емоційні стани для перебудови слухових та співацьких уявлень; втіленні художнього образу завдяки інтонуванню як системи усвідомлення музичного твору; концептуальному композиторському трактуванні високих зразків української поезії; опануванні кластерної техніки, алеаторики, сонористики; запровадженні методу симфонізму, хорової інструментовки, театралізації; застосуванні різноманіття виконавських складів, divisi, вокалізів, звукопису тощо.
