У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та розкритті особливостей правового регулювання робочого часу поліцейських, а також розроблено рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення норм загального та спеціального трудового законодавства у відповідній сфері.
З’ясовано, що правове регулювання робочого часу поліцейських – це здійснюваний за допомогою норм права регулюючий та упорядковуючий вплив права на суспільні відносини, які виникають з приводу розподілу та використання робочого часу досліджуваної категорії працівників з метою забезпечення та захисту їх прав, свобод та законних інтересів, а також раціонального та ефективного використання їх трудового потенціалу.
Аргументовано, що робочий (службовий) час поліцейських – це, по-перше, реальна, нормативно визначена тривалість трудової діяльності працівників поліції, розподілена на окремі часові відрізки, в рамках яких вони виконують покладені на них законодавством України повноваження; по-друге, група суспільних відносин, пов’язаних із розподілом та регулюванням часового періоду, протягом якого поліцейські реалізують покладені на них законодавством України та займаною посадою повноваження та функції.
Акцентовано увагу на тому, що «нерівномірний графік» об’єднує в собі всі ті випадки надурочної роботи (служби) поліцейських, які об’єктивно за своїм характером не підпадають під визначення служби у нічний час, святкові та вихідні дні. Зокрема, йдеться про незначні перероблення та затримання на роботі через складну оперативну обстановку. Прикладом може бути робота поліцейських під час уведення посиленого варіанту службової діяльності.
Запропоновано виділяти наступні види робочого часу поліцейських: 1) робочий (службовий) час загальної тривалості; 2) надурочна робота (служба в нічний час, служба у святкові та вихідні дні; служба з нерівномірним графіком); 3) робота (служба) позмінно.
Доведено, що джерела правового регулювання робочого часу поліцейських – це сукупність нормативно-правових актів, що закріплюють норми, які регламентують суспільні відносини, що виникають у контексті упорядкування, систематизації та регулювання часового відрізка, протягом якого поліцейські реалізують покладені на них законодавством України та займаною посадою повноваження та функції.
Констатовано, що джерела правового регулювання службово-трудової діяльності поліцейських складаються із великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Разом із тим відзначено, що в системі відповідних джерел ключове місце належить нормам трудової галузі права, адже саме за їх допомогою: по-перше, визначаються загальні гарантії трудової діяльності поліцейських; по-друге, окреслюються загальні вимоги щодо регулювання робочого часу всіх категорій працівників, в тому числі поліцейських; по-третє, закріплюються засади юридичної відповідальності за порушення прав і свобод поліцейських в контексті встановлення режиму їх робочого часу; по-четверте, встановлюються гарантії та компенсації за надурочні роботи.
Акцентовано увагу на тому, що принцип безперервності встановлює пріоритет забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а також виконання інших завдань, покладених на Національну поліцію, над загальним, нормальним процесом праці поліцейських. Іншими словами, встановлюється законодавчий дозвіл на деформацію трудового процесу, у тому числі його нормальної тривалості робочого часу за необхідності здійснення завдань і функцій НПУ в разі, якщо досягти їх якісної та цільової реалізації в рамках стандартно встановленого часу неможливо.
Узагальнено, що на сьогодні, враховуючи положення відомчого законодавства України про діяльність поліції, до організаційно-правових засад установлення режиму робочого часу поліцейських належать: по-перше, принцип безперервності діяльності Національної поліції України; по-друге, загальна структура поліції; по-третє, особлива управлінська влада керівників органів та підрозділів поліції; по-четверте, повноваження поліції з реалізації окремих завдань у правоохоронному секторі держави, зокрема, протидія злочинності й забезпечення публічної безпеки та порядку.
Відзначено, що сучасна система правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу поліцейських має значний перелік недоліків, основними з яких є: по-перше, неосвітленість у відомчій нормативно-правовій базі механізму надурочної праці поліцейських та її граничних розмірів; по-друге, можливість регулювання даних відхилень на локальному рівні управлінськими юридичними актами керівників органів і підрозділів Національної поліції України.
З’ясовано, що гарантії при відхиленні від установлених норм робочого часу поліцейських – це визначені в нормах чинного законодавства правові, економічні, соціальні та організаційні умови, інструменти та способи, що у своїй сукупності спрямовані на створення реальних можливостей для реалізації поліцейськими покладених на них трудових прав та інтересів при надурочній праці.
