У дисертації на монографічному рівні комплексно досліджено процесуальний порядок звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
На підставі дослідження стану наукової розробленості теоретичних і законодавчих проблем правового інституту застосування ПЗМХ, визначено такі етапи його розвитку: 1 етап – язичницько-дохристиянський (VI–X ст. ст.); 2 етап – державно-християнський (XІ–XVІ ст. ст.); 3 етап – початок формування теорії та законодавства щодо неосудних осіб і введення психіатричних лікарень (XVІ–XVІІ ст. ст.); 4 етап – запровадження наукових підходів і базового законодавства щодо застосування примусових заходів медичного характеру (XVІІ–XІX ст.ст.); 5 етап – сучасний стан.
Передумовами виникнення та розвитку правового інституту застосування примусових заходів медичного характеру у різні історичні періоди стало: 1) вплив міфологічних язичницьких східнослов’янських вірувань про душевнохворих як кари богів за не вірування в них; 2) потреба в ізоляції осіб з психічними хворобами і вадами від суспільства шляхом утримання їх у монастирях, а в подальшому – у спеціалізованих психіатричних лікувальних закладах; 3) необхідність лікування психічно хворих осіб, що спочатку відбувалось молитвами, народними засобами і досягненнями початкової медицини, а в подальшому – удосконаленими на науковій основі медичними засобами; 4) поетапне напрацювання теоретичних засад, законодавства та практики державними та судовими органами щодо встановлення ознак неосудності та, як результат, – прийняття рішення про недоцільність притягнення психічно хворих до кримінальної відповідальності та надання відповідного висновку; 5) створення і запровадження ПЗМХ при відбуванні покарання для засуджених.
Визначено, що під правовим інститутом примусових заходів медичного характеру слід розуміти сформовану на основі загальних засад кримінального провадження та правил судової психіатрії сукупність матеріальних і процесуальних норм, що регулюють правовідносини під час прийняття судом рішення про примусове застосування до неосудних або обмежено осудних осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, лікувально-реабілітаційних медичних заходів з метою вилікування таких осіб чи поліпшення їх психічного стану та здоров’я, запобігання вчиненню ними нових діянь, а також превентивного захисту інших громадян від суспільно небезпечних дій (бездіяльності) такої категорії осіб.
З’ясовано, що досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування судом ПЗМХ повинно забезпечувати захист прав, свобод та законних інтересів осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані неосудності або обмеженої осудності чи захворіли на психічну хворобу під час кримінального провадження.
Аргументовано, що проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ здійснюється через організацію, забезпечення і реалізацію кримінальної процесуальної діяльності дізнавача, слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з метою виконання завдань, визначених у ст. 1 Кримінального кодексу та завдань кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України.
З метою узгодження положень Закону України «Про психіатричну допомогу» та КПК України запропоновано внести зміни у статтю 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» та викласти її в наступній редакції: «Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, медикаментозного лікування, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг, а у разі здійснення кримінального провадження також з урахуванням засад, передбачених статтею 7 Кримінального процесуального кодексу України».
Запропоновано внести зміни в статтю 503 КПК України, доповнивши її частиною 5 у наступній редакції: «Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється із забезпеченням невідкладності психіатричного огляду, конфіденційності, необхідності і достатності заходів лікування».
Наголошено, що предмет доказування під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ слід визначити як передбачені КПК України обставини, які підлягають обов’язковому встановленню дізнавачем, слідчим, прокурором, враховуючи індивідуальні особливості психічного стану неосудної чи обмежено осудної особи, у зв’язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння (як у момент його вчинення, так і після цього).
