У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній гуманітаристиці досліджено дизайн сценічного простору постановок 2010–2020-х рр. у сучасному українському театрі з урахуванням видової специфіки. Проаналізовано композиційні принципи та структуру сценічного простору українського театру на прикладі вистав драматичних, музичних театрів, театрів танцю і театрів малих форм.
Використання терміна «дизайн сценічного простору» (загальна візуально-просторова організація всієї театральної події, що потенційно включає в себе всі відчуття, а також часовий аспект театру) обґрунтовано на концептуальному рівні як підхід до вирішення художнього оформлення вистав сучасного українського театру, процесу створення унікального візуального образу з використанням знакових засобів для розкриття авторської концепції та сенсово-змістового наповнення вистави.
Дизайн сценічного простору сучасного українського театру розглянуто у контексті його процесуальності, що виражається у створенні пластичного образу у часопросторі вистави за допомогою різноманітних форм, матеріалів, світлових та кольорових акцентів, а також узгодженні з розвитком мізансценічного малюнка постановки.
Застосовано класичний інструментарій мистецтвознавства, орієнтований на стильовий та формально-композиційний аналіз, цілісне бачення предметно-просторового середовища вистави. Мистецтвознавчий аналіз посприяв дослідженню творчості провідних художників сучасного українського театру, виявленню образотворчого рішення театральної вистави з погляду стилістики, жанрової своєрідності, використання композиційних засобів, специфіки пластичного образу та ін.
З’ясовано, що новий концептуальний та конструктивний підхід до вистави, характерний для європейського і українського театру початку ХХ ст., зумовив глибинне дослідження нових технологічних інструментів, засобів та можливостей формування дизайну сценічного простору.
Констатовано, що дизайн сценічного простору – самостійний вид проєктної діяльності, включений у процес створення театральної вистави як продукту колективної творчості, що передбачає розробку і створення об’єктів предметного середовища, а також застосування комбінованих прийомів організації ігрового простору вистави; як вид проєктно-художньої діяльності включає проєктування, конструювання та організацію простору сцени за допомогою інших видів дизайну; працює із середовищем життя людини в умовному ігровому просторі.
Виявлено, що сучасна концепція сценічного дизайну великою мірою заснована на русі New Stagecraft і пропагує його естетичні цінності: простота, уніфікація, співпраця.
Констатовано, що відповідно до сучасної концепції дизайн сценічного простору можна розглядати як подієвий майданчик (цілісність), що не обмежується живим театром, а охоплює оформлення простору в будь-якому середовищі, в тому числі й віртуальному. Рецепція візуальної події відбувається у часі та просторі глядача.
Виявлено, що основним в організації предметно-просторового середовища вистави в сучасному драматичному театрі є принцип художньої інтерпретації (характеризується широким та варіативним творчим потенціалом і є втіленням сценографічної гри в контексті специфіки концепції постмодерністського театру). Принципи автентичності та культурної ідентичності застосовуються відповідно до режисерського прочитання літературного першоджерела. Урахування історичного та етнічного контексту, культурно-естетичних і національних особливостей відбувається з метою авторського застосування прийому візуального цитування.
Виявлено основні напрями розвитку сценічного дизайну українського музичного театру.
З’ясовано, що особливості пластичного рішення дизайну сценічного простору театру танцю полягають у: максимальному звільненні планшета сцени; розміщенні на вертикальних площинах декору сюжетно-оповідного чи орнаментально-декораційного характеру (в сучасних постановках простежується тенденція заміни живописних декорацій на мультимедійні – зазвичай проєкція на задник); розробці динамічного світлового та кольоро-пластичного еквівалента музичній партитурі, що доповнюють змістовність танцювальної лексики; створенні костюмів, що узагальнюють сутність характеру персонажа, посилюють інформативність візуального ряду та пластичну виразність.
Констатовано, що візуально-образну мову художника-постановника в театрі танцю та театрі малих форм (театр одного актора) на сучасному етапі характеризує: створення порожнього, філософічного простору; приділення основної уваги освітленню, тіньовим ефектам.
