У дисертації подано розв’язання проблем пенітенціарної пробації та її ролі у запобіганні рецидивної злочинності та обґрунтовується підвищена суспільна небезпека рецидиву яку надає латентність, оскільки особи які відбули терміни увязнення стають більш обізнаними та обережними.
У першому розділі досліджено історичні періоди становлення пенітенціарної пробації та проаналізовано розвиток кримінально- виконавчої політики держави щодо ролі пенітенціарної пробації.
Вказується, що було великою перемогою прийняття ЗУ «Про пробацію в Україні» у 2015 році, щодо впровадження основних положень пробації та подальшого розвитку цього інституту в цілому. Хоча вищевказаний законодавчий акт не вирішує усі і нині існуючі проблемні питання, які виникали і виникають під час становлення та розвитку цього напрямку. Але, все частіше у суспільстві піднімаються дискусійні питання щодо відповідної ролі пробації, органів місцевого самоврядування та благодійних організацій. Що згодом призводить до створення служби пробації в Україні.
Проаналізовано суспільно небезпечні прояви та наслідки рецидивної злочинності які потребують розроблення та застосування нових ефективних засобів запобігання таким кримінальним правопорушенням. Вказується, що напрям з діяльності гуманізації покарань та подальший розвиток інституту пробації у нашій державі можуть, за своїм потенціалом, забезпечити позитивні результати запобігання рецидиву. Тож, пенітенціарна пробація та її роль у запобіганні рецидивної злочинності потребує наукового та практичного дослідження. Розробки та впровадження ефективних засад запобігання рецидивної злочинності та визначити роль пенітенціарної пробації у цій сфері.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступних отриманих результатах. Дана наукова дисертаційна робота є однією з перших в Україні комплексним кримінологічним дослідженням щодо пенітенціарної пробації та її ролі у запобіганні рецидивної злочинності, в якому науково обгрунтовано та запропоновано шляхи удосконалення механізмів запобігання; у роботі сформульовано, науково обґрунтовано сучасні положення та висновки, які є новими у концептуальному розумінні та є важливими як для науки кримінології, так і для правничої діяльності.
Сформульовано авторське визначення «механізми запобігання рецидивної злочинності» як систама заходів, що включає в себе сукупність методів спрямованих на забезпечення контролю рецидивної злочинності з боку суспільства.
Обгрунтовано необхідність введення в штат органів пробації посади інструктора з соціокультурної діяльності. Ннадано визначення інструктора з соціокультурної діяльності як фахівця що допомагає у ресоціалізації осіб які знаходяться на обліку органів пробації, інструктує, як правильно організувати соціокультурну діяльність дозвілля, у побуті, у працевлаштуванні або започаткуванні власної справи, іншої правомірної діяльності.
Запропоновано доповнити КК України ст.395-1 «Порушення вимог пробації» наступного змісту: Порушення наглядових та соціально-виховних заходів «засудженими особами до покарань не пов’язаних з позбавленням волі: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, осіб, яким покарання у виді обмеження волі; позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт; осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років», що застосовані за рішенням суду та відповідно до закону «Про пробацію в Україні»-«карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років».
Встановлено, що взаємодія органів пробації з громадськими організаціями передбачає необхідність впровадження сучасних, ефективних напрямів щодо запобігання рецидивній злочинності, що в подальшому можуть увійти у систему механізмів запобігання рецидивній злочинності. Виокремлення напрямів взаємодії ґрунтується на основі проведеного під час дослідження окремих праць, присвячених актуальним проблемам взаємодії органів пробації з громадськими організаціями у запобіганні рецидивній злочинності в Україні.
Констатовано, що роль пенітенціарної пробації значно підвищиться та набуде ефективності у своїй діяльності при посиленні взаємодії із громадськими організаціями у тому числі і міжнародними у запобіганні рецидивній злочинності, оскільки саме особи, що були раніше засуджені характеризується чутливою психікою та схильністю до негативного сприйняття будь-яких змін у суспільстві.
