Встановлено, що законодавча вимога проведення криміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз виключно у державних спеціалізованих установах не обґрунтовано, оскільки відсутнє наукове визначення сутності та ознак криміналістичних експертиз, їх перелік в нормативних актах довільно змінюється адміністративним способом. Аргументовано необхідність доповнення кримінального процесуального законодавства нормами щодо проведення додаткових, повторних, комісійних та комплексних експертиз. Проведено розмежування та встановлені підстави призначення додаткових та повторних експертиз. Доведено, що комплексна експертиза має дві основні правові ознаки: участь не менше ніж двох експертів з різних галузей (напрямах однієї галузі) спеціальних знань; формулювання спільного висновку на основі досліджень, проведених кожним експертом.
Обґрунтовано, що експерт, який проводив експертизу під час досудового розслідування, чи спеціаліст залучаються у судове провадження для дослідження обставин кримінальної справи, встановлення яких вимагає використання спеціальних знань, після чого їм може бути доручено проведення експертизи. Спеціаліст може бути присутнім під час експертного провадження (спостереження за діями експерта), оцінки висновку експерта (встановлення наукового обґрунтування результатів експертизи).
Сформульовано поняття біологічних зразків для експертизи, як об’єктів, що відбивають внутрішні та зовнішні індивідуальні властивості людини як біологічної істоти, не залежать від її волі та поділяються на три групи: а) частини тіла людини (волосся, нігті, шкіра, кості та ін.); б) виділення людини (кров, сеча, піт, сперма, запах та ін.); в) відбитки рельєфу шкіри тіла людини (пальців рук. долонь, губ, чола, вух, стоп та ін.).
Запропоновано процедуру примусового відбирання біологічних зразків, яка проводиться після письмової відмови особи в добровільному наданні зразків; винесення ухвали суду щодо примусового відбирання біологічних зразків; здійснення відбору зразків експертом (судово-медичним експертом) або спеціалістом (лікарем) із залученням підрозділів, передбачених ст. 143 КПК України, в присутності понятих, а також захисника, представника, законного представника чи адвоката за їх клопотанням.
Доведено, що оцінка висновку експерта поділяється на два етапи. На першому етапі здійснюється ізольована оцінка висновку експерта як джерела доказів (визначення допустимості, належності, достовірності встановленого факту), на другому етапі з’ясовується зв’язок факту з іншими доказами у справі та його значення для доказування обставин кримінального правопорушення. В оцінці висновку експерта виокремлені суб’єкти (суд, сторони, інший експерт, спеціаліст), предмет (характеристики висновку експерта), результати (однозначний, імовірний, сумнівний), підстави (критерії) оцінки.
Доведено, що суддя об’єктивно не в змозі оцінити наукову обґрунтованість висновків експерта, правильність вибору й застосування методів дослідження, відповідність цих методів сучасним досягненням певної експертної галузі, оскільки для такої оцінки необхідно мати обсяг спеціальних знань експерта. Запропоновано використовувати допомогу незаінтересованого спеціаліста у надані пояснень для прийняття судом процесуальних та організаційно-тактичних рішень.
З’ясовано, що допустимість висновку експерта визначається не тільки процесуальною формою процедури проведення експертизи, але й змістом документу. Процесуальні порушення, що є підставами визнання висновку недопустимим, класифіковані за двома критеріями – відповідно до етапів проведення експертизи (вчинені на початковому, робочому, заключному етапах) та тяжкістю наслідків (суттєві порушення, включаючи істотні порушення, що не можуть бути усунені та викликають безумовне визнання висновку експерта недопустимим; умовні порушення, які можуть бути усунуті проведенням процесуальних дій; несуттєві порушення, які формально порушують процесуальні вимоги, але не вимагають усунення).
Визначено, що до одночасного допиту експертів, які надали висновки, в яких є розбіжності, що стосуються одного і того самого предмета та об’єктів дослідження, необхідно провести одноосібний допит кожного експерта, а їх черговість має співпадати із послідовністю проведених експертиз. У такій ж черговості ставляться питання експертам під час одночасного допиту, у якому експерти вправі задавати питання один одному.
