Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2023.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретико-правових і прикладних проблем, пов’язаних із впровадженням інституту реабілітації в кримінальному процесі України. Розроблено теоретичні положення та науково обґрунтовано рекомендації щодо здійснення реабілітації в кримінальному процесі України.
Проаналізовано низку міжнародних договорів, серед яких: Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі (резолюція Асамблеї ООН 43/173 від 9 грудня 1988 року), декларації ООН «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», «Про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; законодавчі акти зарубіжних країн, зокрема: конституції Республіки Вірменії, Албанської Республіки, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Грузії, Киргизької Республіки, Туркменістану, Угорщини, Республіки Польщі, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Королівства Іспанії, Грецької Республіки, Португальської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Республіки Гватемали, Республіки Гондурас, Японії, Федеративної Республіки Бразилії, Алжирської Народної Демократичної Республіки; кримінальні процесуальні кодекси Албанської Республіки, Республіки Казахстан, Туркменістану, Естонської Республіки, Італійської Республіки; Декларацію прав людини і громадянина Французької Республіки від 1789 року, Закон Федеративної Республіки Німеччини від 8 березня 1971 року «Про компенсацію за неправомірне судове переслідування»; вітчизняне законодавство, а саме: Конституцію України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю УРСР, Господарський кодекс України, Житловий кодекс України, закони України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», «Про Національну поліцію», постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», інші законодавчі акти, відомчі накази та судову практику щодо відшкодування шкоди особі, постраждалій внаслідок незаконного кримінального переслідування органами оперативних підрозділів, слідства, прокуратури та суду.
З’ясовано, що більшість із досліджених законодавчих актів іноземних країн мають форму декларації, відображені в конституції та не деталізовані; у деяких країнах порядок реалізації реабілітації відображено в нормах кримінальних процесуальних кодексів або чинних нормах окремих законів; право на реабілітацію виникає з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком судового органу або винесення суб’єктом кримінального провадження постанови про закриття кримінального провадження на підставі п. 1–3 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України. Обґрунтовано позицію щодо забезпечення участі в реабілітації підозрюваного, щодо якого було закрито кримінальне провадження на підставі п. 1–3 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України. Доведено слушність підходу інших учених-процесуалістів стосовно того, що інститут реабілітації незаконно засуджених осіб справді має підґрунтям кримінальне процесуальне право та комплексну галузеву приналежність. Запропоновано участь юридичних осіб у реабілітаційному процесі.
