Дисертація є першим в українському музикознавстві системним дослідженням, що присвячене професійному становленню української гітарної традиції середини XIX – початку XX століття. Особлива увага зосереджена на феномені особистості митця, його визначальній ролі у історичному процесі формування традиції професійного гітарного мистецтва.
Йдеться про історико-феноменологічну концепцію професійного становлення української національної гітарної традиції як складової культурно-мистецьких процесів середини ХІХ – початку ХХ століть. Надано історико-ґенетичний аналіз розвитку гітарної творчості та виконавства на українських теренах зазначеного періоду; обґрунтовано актуальну переоцінку ролі українських композиторів-гітаристів у становленні національної гітарної традиції; висвітлено історико-культурний контекст зародження гітарного мистецтва в Україні XIX ст. на прикладі життєдіяльності окремих видатних постатей музикантів М. Вербицького, І. Хандошка, Г. Рачинського, О. Петрова, М. Соколовського.
На джерелознавчому ґрунті запропоновано матеріали (певний «компендіум»), що розкривають роль провідних представників української традиції гітарного виконавства (М. Вербицький, Д. Лобода, З. Кіпченко, В. Крихацький, О. Немеровський, М. Полупаєнко, М. Соколовський) та музикантів, які мали значний вплив на нього (Я.-Н. Бобровіч, І. Деккер-Шенк, В. Русанов, С. Щепановський та ін.); їхню діяльність структуровано за часом, регіоном; впорядковано їхні біографічні дані. До наукового обігу залучено першоджерела (зокрема, рукописи Р. Вілуана, С. Галіна, В. Машкевича, М. Папченка), які раніше ніколи не були дослідженими, а також журнали і першодруки творів українських гітаристів (З. Кіпченка, О. Немеровського, М. Полупаєнка, М. Соколовського).
Специфіку творчості українських гітаристів середини XIX – початку XX століття розкрито через структурний алгоритм аналізу, а саме:
• органологія інструменту: конструкція гітар, струни, стрій;
• техніка гри: постава, звуковидобування, застосування нігтів, аплікатура, специфічні прийоми;
• авторська версійність позначень у нотному тексті;
• жанрово-стильові пріоритети у репертуарі;
• транскрипція як інтерпретація першоджерела;
• методи навчання (на які посібники спиралися);
• позаукраїнські впливи на становлення української гітарної традиції.
В процесі дослідження віднайдено рукописи композицій українських гітаристів, місце зберігання яких було невідоме, першодруки творів, які навіть не фігурували у списках композицій автора. Виявлено, що у репертуарі гітаристів XIX – поч. XX століть, й тих, які не мешкали на українських теренах, вельми поширеними були обробки українських пісень і танців: перелік розміщено у додатках. Додатки містять також фотографії гітаристів досліджуваного періоду, фрагменти рукописів, концертні програми і переліки гітарних композицій українських гітаристів, ноти деяких творів.
