У дисертації здійснено теоретичний аналіз та емпіричне вивчення проблеми саморегуляції як чинника життєздатності особистості поліцейських «Корпусу оперативно-раптової дії». Cпецифіка службової діяльності спеціальних підрозділів Національної поліції «КОРД» полягає у виконанні завдань в екстремальних умовах та вимагає від бійців КОРД спроможності виживати у ситуаціях високого ризику, ефективно діяти в умовах невизначеності, здатності прогнозувати ймовірні варіанти розвитку подій та приймати вірні рішення у критичних обставинах та за браком часу. За таких умов усі регулятивні складові життєздатності особистості набувають значення базових характеристик.
У дисертації вперше теоретично обґрунтовано і емпірично досліджено саморегуляцію спецпризначенців у системі життєздатності особистості, яку подано як інтегративну характеристику, що виявляє себе у розумовій, фізичній, емоційній та поведінковій здатності поліцейських нести службу в екстремальних умовах, відновлюватися після негараздів, а також вчитися та зростати після невдач; визначено регулятивний внесок у функціонування життєздатності толерантності до невизначеності, рефлексивності, самоуправління, типів орієнтації у складних ситуаціях та продуктивної спрямованості у реагуванні на помилку, в яких респондуються різні сторони саморегуляції. У роботі вперше встановлено факторну структуру саморегуляційних чинників життєздатності та емпірично показано, що її більша щільність відповідає більшому рівню життєздатності; емпірично доведено, що високий рівень життєздатності транслюється у факторній структурі, складовими якої виступають регулятивна ініціалізація, регулятивне забезпечення та регулятивна реалізація життєздатності.
В дисертації набули подальшого розвитку концептуальні уявлення щодо змісту та специфіки феномену саморегуляції у сучасній юридичній психології та підходи до організації психологічної роботи, спрямованої на підвищення життєздатності поліцейських шляхом розвитку її регулятивних компонентів. У роботі удосконалено теоретико-психологічні та методологічні підходи до можливостей діагностики саморегуляції та життєздатності поліцейських.
У першому розділі дисертації семантичне поле поняття життєздатність розкрито у ракурсі таких категорій як життєстійкість, адаптивність, стресостійкість, психічне здоров'я, стратегії подолання, професійний стрес тощо. Саморегуляцію представлено як рушійну силу, як суттєву обставину функціонування життєздатності, яка виступає психічним регулятором поведінки та діяльності особистості. Службову діяльність спецпідрозділу КОРД презентовано як складний вид професійної діяльності, що висуває підвищені вимоги до індивідуально-психологічних характеристик працівників, зокрема в умовах війни, коли військовослужбовці підрозділу діють в усіх точках зіткнення з агресором.
У другому розділі роботи досліджено психологічні особливості поліцейських «Корпусу оперативно-раптової дії» з різними рівнями життєздатності. Емпіричну базу дослідження склали 1119 поліцейських штурмових підрозділів «Корпусу оперативно-раптової дії» з дев’яти областей України та м. Києва. Із застосуванням кластерного аналізу загальну вибірку на ґрунті даних діагностики з використанням методики «Життєздатність особистості» було розподілено на три групи з різним рівнем життєздатності. Група з низьким рівнем життєздатності містила 307 осіб, з середнім рівнем життєздатності – 498 осіб, з високим рівнем життєздатності – 314 осіб.
Емпіричне вивчення толерантності до невизначеності поліцейських як ресурсу їх життєздатності показало, що функція толерантності до невизначеності виявляє себе у процесах саморегуляції, притаманних особистості у ситуаціях «розмитості» координат вибору й відсутності можливості застосовувати готові алгоритми рішень. Встановлено, що для високого рівня життєздатності правоохоронців характерною є більша толерантність до невизначеності та більш виражена раціональність у прийнятті рішень за умов невизначеності. При чому нарощування раціональності супроводжується посиленням таких складових життєздатності як самомотивація на досягнення, емоційний контроль та саморегуляція, самоорганізація та планування майбутнього, а зростання готовності до ризику - таких складових життєздатності як соціальна компетентність та соціальна підтримка й адаптивні стилі поведінки.
Емпіричне вивчення рефлексії в контексті посилення саморегуляційних навичок у поведінці поліцейських засвідчило, що досліджувані з низьким рівнем життєздатності виявляють більшу схильність приділяти увагу аналізу тих характеристик, котрі віддзеркалюють умови діяльності, однак можуть недостатньо ефективно здійснювати рефлексію інформаційного простору виконуваної роботи. Окрім того, наявною є тенденція до дисбалансу рефлексивних навичок. Середній рівень життєздатності відбивається у переоцінці проблемності умов діяльності й фіксації на аналізі надмірно широкого діапазону можливих версій розв’язання проблеми.
