У дисертації здійснено комплексний аналіз жанрово-змістових особливостей містерії в українському літературному дискурсі, прокреслено метажанрову траєкторію містерії, проаналізовано найбільш виразні та показові художні твори містерійного характеру українських письменників у різні культурно-історичні періоди. Доведено, що метажанрова природа містерії сформована інтенціями до жанрового та міжродового синтезу.
На значному літературному матеріалі вперше осмислено процес виникнення, розвитку та структурно-семантичних трансформацій жанру містерії та її переходу до рівня метажанру протягом XVII–XXІ століть. На основі власних спостережень виокремлено ідейно-тематичні домінанти, образну парадигму метажанру містерії та специфіку сюжетних рішень у художніх творах українських письменників. Дослідження сприяло актуалізації в українському літературознавчому обширі малодосліджених або зовсім недосліджених художніх текстів, як-от : «Гарбузова містерія» О. Девлад-Запорожця, «Іконостас України» Віри Вовк, «Maidan іnferno, або Потойбіч пекла» Неди Нежданої.
У першому розділі дисертації використано та систематизовано теоретично-методологічні підходи вітчизняних та зарубіжних літературознавців, культурологів, фольклористів, релігієзнавців та філософів з метою виявлення особливостей культурно-історичного дискурсу містерії. Окреслено теоретичні аспекти містерії як явища античної культури та середньовічної літургійної драми, простежено генетичні зв’язки античної та середньовічної містерії, узагальнено процес становлення жанру містерії в українській літературі. Залучення значної кількості літературних текстів дозволило сформулювати низку авторських дефініцій: жанру, метажанру, жанрової матриці, містерії та містерії як метажанру.
Сформовано і доведено концепцію модифікції жанру містерії, формування містерійного метажанру у зв’язку з культурою епох, еволюцією вірувань, з процесом десакралізації релігійних жанрів, змінами у світогляді. Відстежено зв’язок традиції та новаторства при переході жанру містерії на метажанровий рівень.
У розділі «Тенденції розвитку жанру містерії в українській літературі» проаналізовано особливості авторського використання містерійного метажанру на матеріалі концептуальних для кожної епохи творів української літератури: «Слово про збурення пекла» невідомого автора – доба Бароко, «Великий льох» Т. Шевченка – доба Романтизму, «Спокуса» Панаса Мирного – злам епох кінця ХІХ – початку ХХ століть, з актуалізацією реалізму та символізму, «Містерія» Т. Осьмачки – Модернізм, «Гарбузова містерія» О. Девлад-Запорожця, «Іконостас України» Віри Вовк, «Maidan іnferno, або Потойбіч пекла» Неди Нежданої – Постмодернізм.
Завдяки проаналізованим у другому розділі художнім творам вдалося з’ясувати, що в українській літературі періоду XVIІ−ХХІ століть метажанрові інтенції містерії проявились у різнородових (драма, лірика, епос) та різножанрових художніх творах (поема, драматична поема, повість, драма). Перетворення містерії на метажанр відбувалося внаслідок посилення міфологізації з домінуванням певних світоглядних моделей, витворення архетипних мотивів та образів, перевертання жанрової матриці художніх творів, моделювання своєрідного утопічного простору або ж іноді навіть антиутопічного. Містерія на метажанровому рівні дала можливість конструювати інтертекстуальне поле, у якому авторам вдалося реалізувати діалог із різночасовими та різнопросторовими площинами або ж піддати ревізії світоглядні та духовні орієнтири.
У досліджених художніх текстах виявлено органічний зв’язок містерії з міфологією, фольклором, релігійними концепціями та явищами сакрального. Простежено, що метажанрові інтенції містерії підсилені авторським прагненням до сакралізації мистецького дискурсу, тяжінням до використання прийомів стилізації, реципіюванням архетипних образів та сюжетів.
У третьому розділі «Містичне та містерійність у творчості Лесі Українки» вперше містерійний метажанровий підхід застосовано до творчості Лесі Українки. На основі лірики й епістолярію окреслено аспекти притаманного письменниці містерійного світогляду, у низці драматичних творів виявлено містерійну матрицю, зроблено висновки щодо посутнього впливу містерії на жанрове новаторство Лесі Українки, зокрема у драмі-феєрії «Лісова пісня».
