У дисертації здійснено дослідження особливостей художньої репрезентації дитинства у Шекспірівському каноні, який відображає колективний образ дитини в ментальній картині світу англійського Ренесансу і корелює з універсальною філософською проблематикою, сприяючи осягненню складних позачасових питань. Вивчення шекспірівського дискурсу дитинства вводить до наукового простору велику кількість цікавих фактів і літературознавчих спостережень, які увиразнюють бачення специфіки процесу становлення особистісної ідентичності, що розширює дослідницькі горизонти шекспірознавства і стимулює міждисциплінарну взаємодію.
Актуальність дисертації детермінована низкою факторів соціокультурного, історико-літературного та методологічного характеру. Стрімке зростання антропологічного вектору філологічних досліджень у літературознавстві останніх десятиліть ставить на часі реконструювання особливостей рецепції дитини і дитинства у різні епохи. Доба Відродження і її ключова постать В.Шекспір пропонують вкрай цікавий матеріал, аналіз якого сприяє глибшому розумінню аксіологічних домінант, характерних цієї історико-культурної епохи, та відкриває перспективу осягнення впливу антропоцентричних гуманістичних уявлень про феномен дитинства на сучасне мислення, педагогіку і культуру. Теоретичної концептуалізації потребують семантика та категоріальний статус поняття «дискурс дитинства у літературі», імплементація якого у шекспірознавчий інтелектуальний простір виявляється гостроактуальною в контексті стрімкого зростання інтересу зарубіжного літературознавства до рецепції дитинства у творчій спадщині В.Шекспіра (А. Блек, С. Грінхол, М. Еберле, Д. Кампана, Т. Пендлетон, К. Чеджой, Р. Шогнесі, та ін.).
Ця дисертація є першим у сучасному шекспірознавстві системним дослідженням дискурсу дитинства у творчості Вільяма Шекспіра, що зумовлює його наукову новизну. Теоретична значущість роботи полягає в категоріально-термінологічній концептуалізації низки понять, пов’язаних з темою дитинства, та розробці й апробації алгоритму дослідження дискурсу дитинства в шекспірівській творчості, який може використовуватися при дослідженні специфіки сприйняття дитини в інших авторських художніх парадигмах та історико- культурних контекстах.
Мета роботи полягала в тому щоб створити цілісну панораму репрезентації дискурсу дитинства у різножанровій творчості Вільяма Шекспіра, акцентуючи увагу на кореляції універсального та історично-детермінованого аспектів в авторській рецепції дитинства як соціокультурного феномену. Предметом дослідження стали топоси, теми, образи, художні тропи, які репрезентують дитину та дитинство у різножанрових творах В. Шекспіра. Аналіз 1500 текстових фрагментів, виокремлених шляхом суцільної вибірки із 154 сонетів, 2 поем та 39 різножанрових драматичних творів, дозволив отримати багатовимірне уявлення про особливості рецепції дитинства у епоху Ренесансу та виявити особливості шекспірівського розуміння феномену дитинства.
Теоретико-методологічне підґрунтя роботи сформовано корпусом літературознавчих культурологічних та філософських праць присвячених вивченню дискурсології (Т.Михед, І. Папуша, А. Приходько, Г. Приходько, Г. Храброва, Ю. Черняк, І. Шевченко, та ін.). Концептуалізація категоріально-термінологічного апарату дисертаційного дослідження здійснювалася в контексті міждисциплінарного діалогу, що розгортається у науковому просторі сучасного дискурсу дитинства, який охоплює філософію (І. Голубович, І. Кон), психологію (Р. Бейн-Пауел, Е. Еванс-Прічард, Я.Кравченко, О. Крісман), психоісторію (Р. Браун, Л. Демоз, Ж. Піаже), культурологію (М.Мід, Н. Хомськи), етнографію та фольклористику (Н. Аксьонова, Н. Грицишина, Н. Жмуд, І. Павленко ), педагогіку (О. Зінченко , Р. Зозуляк-Случик, Т. Кочубей), літературознавство (О. Бодугай, І.Безродних, К. Василина, У. Гнідець, О. Горбонос, Л. Коломієць, Я. Кравченко, Д. Москвітіна )та ін.
Вибір методів зумовлений метою та завданнями дослідження. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу дозволило створити системне уявлення про стан вивченості проблеми і сформувати категоріально-термінологічний апарат та інструментарій дослідження. Метод соціокультурології застосовувався при створенні стереоскопічної візії дитини в різні історико-культурні епохи (Античність, Середньовіччя, Відродження). Використання базових засад герменевтики та методу пильного читання дозволили виявити специфіку художньої репрезентації дискурсу дитинства в різножанрових творах Вільяма Шекспіра...
