Дисертація є першим комплексним дослідженням художнього репортажу в українській літературі початку ХХІ ст.
Об’єктом літературознавчого аналізу стали художні репортажі Л. Белея «Ліхіє дев’яності: Любов і ненависть в Ужгороді» (2019), М. Беспалова «Ліхіє дев’яності: Кузня кадрів Дніпропетровськ» (2016), О. Гавроша «Стрий і старий» (2013), Є. Гончарової «За день до Дебальцевого» (2016), В. Івченка «Ліхіє дев’яності: Як не сумували Суми» (2015), Д. Казанського «Санітарна зона» (2013), О. Криштопи «Ліхіє дев’яності: Станіславський феномен» (2016), «Україна: масштаб 1:1» (2017), В. Курико «Чернігівська справа Лук’яненка» (2020), В. Молодія «Петлі Апеннінського черевика» (2014), Є. Подобної «Закарпатський легіон» (2018), П. Стеха «Над прірвою в іржі» (2018).
Наукова новизна роботи. Вперше в українському літературознавстві охарактеризовано поняття художній репортаж у зв’язку з особливостями функціонування жанру у світових національних літературах, визначено його місце в українській прозі початку ХХІ ст. Сформульовано дефініцію художній репортаж як жанру нефікційної літератури, з’ясовано сталі ознаки, виокремлено жанрові різновиди, здійснено комплексний аналіз зображально-виражальних засобів, проаналізовано роль автора, показано тенденції розвитку в сучасній прозі.
Практичне значення отриманих результатів постає в тому, що матеріали досліджень можуть бути використані під час викладання навчальних дисциплін, спецкурсів, присвячених вивченню специфіки художнього репортажу як жанру нефікційної літератури, що сприятиме відкриттю широких можливостей для дослідження сучасної прози.
Особистим внеском здобувача є формулювання дефініції художній репортаж, з’ясування його жанрово-стильових ознак. Показано, що художній репортаж як жанр нефікційної літератури перебуває на етапі становлення й потребує чіткої методологічної основи для класифікації. Дисертація виконана самостійно, формулювання результатів і висновків належать дисертантці.
Художній репортаж належить до нефікційного дискурсу. Справджується думка, що нефікційні твори актуалізуються в години суспільних змін і життєвих катаклізмів, доленосних рішень і суперечливих політичних ситуацій. То ж цей жанр сьогодні посилено розвивається в українському літературному просторі й завдяки пожвавленню процесу перекладу польських репортажів.
Художній репортаж у національній літературі пройшов складні етапи розвитку, має давню спорадичну історію – від розповіді до репортажу, подорожнього репортажу та репортажного роману, і перебуває у фазі становлення. Головна заслуга виділення цього жанру належала українським письменникам 20-х рр. ХХ ст. У моменти, коли втрачається довіра до фікційних сюжетів, розкриття проблем не досягається наявними арсеналами художньої літератури, реципієнт прагне бути очевидцем подій, дізнатись про особисті спостереження автора, переосмислити уже відоме.
Отже, недостатність теоретико-практичних аспектів художнього репортажу, систематизації, цілісного розгляду в контексті сучасної української прози й зумовлює актуальність дослідження.
У дослідженні проаналізовано наукові праці, присвячені художньому репортажу в різних національних літературах, зокрема в англійській, американській, німецькій, норвезькій, польській, що дало можливість виокремити власне національні ознаки жанру.
Перший розділ дисертаційної роботи присвячено вивченню феномену «документальна література». На основі репрезентативних праць учених (М. Варикаша, О. Галич, А. Галич, Л. Гінзбург, О. Качуровський, Г. Клочек, Н. Колошук, О. Рарицький, Т. Черкашина) окреслено становлення й розвиток документальної літератури, художньо-документальної літератури, літератури факту, нефікційної літератури й літератури нон-фікшн. Визначено, що кожен із термінів виник у певний період літературного процесу.
Простежено зародження репортажу як форми повідомлення та ефективного культурного способу обміну інформацією. Першопочатки репортажу – у Біблійних текстах, «Іліаді» Гомера, мандрівних репортажах Марко Поло, хроніках і літописах.
У західному та українському літературознавствах співіснують терміни «літературний репортаж», «нова журналістика» (низка термінів, які використовуються паралельно з новою журналістикою – креативне письмо, літературна / альтернативна / наративна журналістика, неожурналістика, паражурналістика, нон-фікшн, проза сирого факту, суб’єктивна проза, документальний роман, література ідей, ґонзо-журналізм) та «художній репортаж».
З’ясовано, що художній репортаж – це жанр нефікційної літератури, утворений шляхом поєднання видових (кіно, музика, образотворче мистецтво, скульптура, фотографія, ЗМІ) і родо-жанрових (епос, драма) ознак. В основі жанрової моделі художнього репортажу – журналістський репортаж.
У другому розділі подано класифікацію художнього репортажу...
