Ткаченко Н. В. Літературно-художній ономастикон Запорізького краю другої половини ХХ – початку ХХІ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 – «Філологія». – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2023.
У роботі вперше здійснено аналіз ономастикону поетичних творів письменників Запорізького краю другої половини ХХ – початку ХХІ століття (М. Білокопитова, М. Брацило, В. Віхляєва, П. Вольвача, Л. Геньби, І. Калиниченка, О. Ліщук, Г. Лупинос, Г. Лютого, О. Медка, О. Ольшанської, Т. Осінь, П. Ребра, В. Терлецького, В. Чабаненка, П. Юрика); з’ясовано роль онімів у відображенні авторського світогляду та сприйнятті творів читачем; схарактеризовано онімні класи, які виступають асоціативно-культурними кодами цього регіону; конкретизовано методологію дослідження літературно-художніх онімів та запропоновано власну класифікацію літературно-художнього ономастикону художніх творів письменників Запорізького краю.
У результаті дослідження систематизовано близько 700 літературно-художніх онімів. Праць з літературно-художньої ономастики Запорізького краю ще не так багато, а втім можна стверджувати, що вагомий та унікальний своєю специфікою поетичний доробок письменників привертає увагу сучасних дослідників, формуючи регіональний осередок ономастики.
З’ясовано дискусійні питання термінології літературно- художньої ономастики, зокрема погляди Л. Белея, А. Вегеш, К. Зайцевої, О. Карпенко, В. Котович, Е. Кравченко, Г. Лукаш, А. Попович, Н. Попович, Л. Селіверстової, О. Сколоздри, М. Торчинського, Я. Шебештян. Зважаючи на неоднозначність у тлумаченні ономастичних термінів, виокремлено основні поняття, якими послуговуємося у дисертаційній праці: «літературно- художня ономастика», «літературно-художній онім», «онімний простір». На нашу думку, цим термінам притаманна системність, однозначність, мотивованість та точність, вони найкоректніше відбивають явища, що ми досліджуємо.
Науковці й до сьогодні не можуть уникнути протиріч щодо типології літературно-художніх онімів, саме ця дискусія посприяла виникненню різноманітних класифікацій власних назв у художньому творі. Напрацьований і деталізований сучасними ономастами матеріал дав змогу розробити релевантну й всеохопну щодо матеріалу типологію онімів, ужитих у творах запорізьких письменників. Саме тому всі власні назви розділено на три великі групи: антропоніми, топоніми та периферійні оніми. У дисертації аналіз функційно-стилістичного аспекту онімних класів здійснений за класифікацією літературно-художніх антропонімів Л. Белея.
Установлено, що власні назви різних тематичних груп запорізькі письменники використовують у такому співвідношенні: антропоніми – 60 %, топоніми – 26 %, периферійні оніми – 14 %. Вживання різних онімних класів, які є важливим складником у формуванні індивідуально-авторського стилю, сприяло створенню цілісної картини різнопланового використання власних назв. Для більшості поетів найуживанішими є антропонімічні класи (П. Ребро, М. Білокопитов, Г. Лютий, В. Чабаненко, М. Брацило, Л. Геньба, В. Терлецький, В. Віхляєв, Т. Осінь, О. Ольшанська), для деяких з них основними стають топоніми (П. Вольвач, О. Медко, П. Юрик, І. Калиниченко) або периферійні оніми (Г. Лупинос, О. Ліщук).
Визначено, що письменники Запорізького краю активно використовують власні імена, які є невід’ємним компонентом структури й вагомою частиною художніх творів. Поети вільні у виборі імен своїм персонажам, проте орієнтуються на норми реальної антропонімії. Серед усіх антропонімічних класів переважають імена, прізвища, прізвиська та імена по батькові – 87 % (Володька, Рудий, Непийвода, Тарас Шевченко, Іван Гонта, Буркало, Притикало, Іван Петрович), теоніми становлять 6 % (Світовид, Білобог, Чорнобог, Ярило), міфоантропоніми – 4 % (Аладдін, Дон Кіхот, Дюймовочка, Котигорошко, Медея, Прометей, Снігурочка, Ясон), біблійні антропоніми – 3 % (Авель, Адам, Єва, Каїн, Юда). За структурою антропоніми є одночленні («одиничне ім’я», «прізвище», «прізвисько», «по батькові») та двочленні («ім’я + прізвище», «ім’я + по батькові»).
Доведено, що топоніми належать до одного з найпродуктивніших онімних розрядів у досліджуваних поетичних текстах. Назви українського топосу значно перевищують назви світових топосів і представлені ойконімами (31 %) – Бердянськ, Гуляйполе, Запоріжжя, Київ, Мелітополь, Токмак, Басань, Білоцерківка, Грушеве, Красиве, Петрово-Свистуново, Соколівка; гідронімами (28 %) – Берда, Гайчур, Десна, Дніпро, Дністер, Калка, Міссісіпі, Славута, Азовське море, Жовте море, Чорне море; хоронімами (26 %) – Америка, Вкраїнонька, Дике Поле, Запорізький край, Наддніпрянщина, Оратанія, Південний Схід, Україна; інсулонімами (6 %) – Байда, Великий Луг, Крим, Хортиця; оронімами (6 %) – Бона, Говерла, Голгофа, Замкова, Карпати, Синай;...
