Дисертація присвячена комплексному дослідженню захисту прав на інтелектуальну власність у цифровому середовищі. Основні питання, які розглядаються у роботі кореспондують сучасним викликам, які стоять перед правовою науковою, практикою та правотворчістю у сфері права інтелектуальної власності. Впровадження цифрових технологій у всі сфери суспільних відносин вимагає вироблення нових підходів у правозастосуванні, обґрунтуванні нових теоретико-правових положень у цій сфері, а також необхідності перегляду нормативно-правового регулювання, зокрема, шляхом прийняття нових законів. Дисертаційне дослідження також відображає політику держави щодо цифровізації, інформатизації суспільства, а також захисту інтелектуальної власності. Так, інтеграційні процеси до Європейського Союзу (далі – ЄС) передбачають, серед іншого, впровадження та використання цифрових технологій. Тому, на цьому шляху серед основних завдань, які постають перед державою є формування нових механізмів державного управління, подолання прогалин правового регулювання, сприяння саморегулювання відносин у цифровій сфері.
У першому розділі дисертації розглядається доктрина захисту прав на інтелектуальну власність, окрема увага приділяється співвідношенню таких понять як «охорона» і «захист» прав. Зважаючи на міждисциплінарність дослідження приділено увагу таким концепціям як «lex informatica», яка покликана задовольняти потреби користувачів мережі Інтернеті та «code is law», що полягає у здатності цифрових технологій перебирати на себе функції права та виконувати роль соціального регулятора. Аналізується можливість застосування саморегулювання в цифровій сфері, у результаті чого пропонуються визначення понять та їх включення до змісту проєкту Закону України «Про саморегулюванні організації». Наводяться приклади сучасних стартапів, основна діяльність яких направлена на створення цифрових платформ, що передбачають різні можливості управління інтелектуальною власністю. Охарактеризовано міжнародний досвід США, Китаю, Японії як у можливостях застосування штучного інтелекту так і способах захисту інтелектуальних прав, а також План дій щодо інтелектуальної власності для підтримки відновлення та стійкості ЄС.
Досліджено види правопорушень у сфері інтелектуальної власності, що вчиняються у цифровому середовищі. Наведено приклади з судової практики, про незаконне використання в Інтернет знаків для товарів і послуг. Розглянуто сучасний стан захищеності прав на інтелектуальну власність з трьох позицій: юридичної, технічної, політичної. Наведено сучасні технології захисту прав на інтелектуальну власність, а також аналізується науково-теоретичне підгрунтя їх застосування. Запропоновано авторське визначення поняття «захист прав інтелектуальної власності у цифровому середовищі».
У другому розділі досліджуються механізми захисту прав на інтелектуальну власність в умовах цифровізації. Окреслено загальнотеоретичні підходи щодо змісту механізму правового регулювання зважаючи на наукову полігамію у підходах до розуміння цієї категорії. Визначено підстави, які обумовлюють актуальність дослідження механізмів захисту прав у сфері інтелектуальної власності. Встановлено, що елементи такого механізму відрізняються від загальноприйнятих, оскільки стосуються лише заключної стадії правового регулювання – захисту. До таких елементів віднесено: форма захисту; спосіб захисту; порядок захисту; засіб захисту. Визначено, що окреме місце в механізмі захисту прав на інтелектуальну власність займають технічні засоби. Досліджено таку універсальну форму захисту як самозахист. Зроблено висновок, що самозахист прав на інтелектуальну власність у цифровому середовищі може мати як основний так і превентивний характер. Також специфікою застосування форм захисту у досліджуваній сфері є можливість їх поєднання: юрисдикційної та неюрисдикційної. За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом. Основна маса таких спорів розглядається місцевими судами. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин у сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Спори між фізичними особами розглядаються місцевими судами. У світлі прийнятого Закону України «Про медіацію» аналізується можливість застосування інституту медіації у спорах з інтелектуальної власності, переваги та недоліки його впровадження в Україні.
Через такі категорії як «правопорушення», «правова аномалія», «суб’єктивне право» досліджувався феномен «зловживання правом». Спираючись на попередн
