Дисертацію присвячено проблемам музичного редагування в сфері скрипкового мистецтва. Мета дослідження полягає у виявленні та обґрунтуванні критеріїв генерування редакцій скрипкових концертів романтичної доби в контексті творчо-виконавської практики XIX–ХХІ ст. Об’єктом дослідження є редакційна діяльність XVIII‒XX ст. у сфері скрипкового концерту як невід’ємна частина творчо-виконавського процесу. Предмет дослідження ‒ визначення критеріїв генерування редакцій скрипкових концертів у творчій практиці XIX–ХХІ ст.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у привернені уваги до редакцій скрипкових концертів ХІХ ст.; запропоновано поняття «скрипкового» та «нескрипкового» та критеріїв генерування редакційних версій скрипкових концертів романтичної доби; здійснено системний аналіз редакційних версій Концертів для скрипки з оркестром Дж.-Б. Віотті, Л. ван Бетховена, Н. Паганіні, Е. Лало, П. Чайковського, Й. Брамса.
У Розділі 1 ‒ «Редакції скрипкових концертів як явище творчо-виконавської практики: науковий вимір» ‒ досліджено генезис та подальшу динаміку розвитку процесу редагування і редакції як форми у жанрі скрипкового концерту: систематизоване уявлення про редакцію у наукових дослідженнях другої половини ХХ ‒ початку ХХІ ст. (1.1.); розглянуто причини появи та розвиток редагування в історичній динаміці (1.2.); механізми впливу редакторського стилю на авторський текст (1.3.); визначено чинники розвитку виконавського стилю в умовах концертного жанру XVIII–XIX ст. (1.4.).
На підставі еволюції виконавської традиції виділено категорії «скрипкового» та «нескрипкового», що набувають статус універсальних та сприяють виявленню стабільних (у значенні традиційних, сформованих, утримуваних) та мобільних (нових, що видозмінюються) елементів, стимулюючи народження редакцій скрипкових концертів, виконуючи роль критеріїв генерування.
У Розділі 2 ‒ «Композиторський текст та його редакторське прочитання в аспекті взаємодії “скрипкового” та “нескрипковогоˮ» ‒ здійснено аналіз скрипкових концертів Дж.-Б. Віотті, Л. ван Бетховена (2.1.), Н. Паганіні (2.2.), Й. Брамса, «Іспанської симфонії» Е. Лало (2.3.) крізь діалектику співвідношень «скрипкового» та «нескрипкового». Співставлено композиторські оригінали скрипкових концертів із їх письмовими редакціями (другої половини ХІХ–першої третини ХХ ст.). Запропоновано умовну диференціацію редакторських підходів на аутентичний, традиційний та новаторський відповідно до їх текстових корегувань. Редакції було розмежовано за принципом інтенсивності втручання в нотний текст.
Еволюція концертного жанру в останній третині ХІХ ст. (2.3) сприяла виникненню нового формату взаємин соліста та автора. Пріоритет драматургічного задуму над віртуозністю виявився домінантою в композиторському процесі, а підпорядкування соліста певним смисловим дефініціям, трансформація виконавського підходу розширили межі виконавських можливостей.
У Розділі 3 ‒ «Редакція як основа інтерпретаційного процесу (на прикладі Концерту для скрипки Л. ван Бетховена, D-dur, ор. 61)» ‒ розглянуто відеоверсії виконання бетховенського твору скрипалями другої половини ХХ ст. (Д. Ойстрахом (3.1), О. Крисою, А. -С. Муттер (3.2)) та XXI ст. (Д. Грималем, І.Муравйовим, В. Соколовим (3.3)). Їх порівняння із графічно зафіксованими редакціями твору дає можливість диференціювати виконавські трактовки за академічним чи новаторським спрямуванням, довести рівнозначність існування обох підходів. Співставлення редакторських графічних уточнень з візуально-акустичною виконавською реалізацією свідчить про еклектичність виконавської манери, що передбачає корекцією з боку скрипаля, згідно його власних уявлень.
У Висновках підсумовуються результати дослідження. Узагальнення принципів творчої роботи музикантів-редакторів з композиторським першоджерелом (заради подолання «нескрипкового») та співвідносин їх з системою сучасних методів генерування дозволило виділити переважання наступних: метод заміни; метод комбінування; метод адаптації; метод модифікації.
Все це підкреслює актуальність даного дослідження, перспективність якого продиктована системністю редакції музичного твору як явища, що є однією із форм комунікації на шляху візуально-акустичної реалізації авторської ідеї музичного твору.
Ключові слова: жанр, композитор, музична мова, артикуляція, інтерпретація, творчість, музичний твір, скрипка, скрипкове мистецтво, скрипкове виконавство, оркестровий стиль, втілення композиційно-драматургічної ідеї, тембр, музика, редакція, романтизм, інструментальне мистецтво.
