Дисертація є першою у вітчизняній цивілістиці науковою працею, у якій комплексно досліджено правову природу обгорткових ліцензійних договорів, висвітлено широкий спектр особливостей таких договірних конструкцій як правочинів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності із спрощеним порядком укладення, а також розглянуто цивільно-правові механізми охорони і захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів кінцевих користувачів як слабких сторін даних договорів, запропоновано напрями подальшого вдосконалення вказаних механізмів.
Надано визначення обгорткових ліцензійних договорів як групи ліцензійних договорів, за якими одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав на умовах, встановлених ліцензіаром у стандартних формах, а ліцензіат може приєднатися до запропонованого договору лише в цілому шляхом вчинення дій, які виражають його згоду з умовами у спосіб, передбачений офертою.
Обґрунтовано комплексний характер юридичної природи обгорткових ліцензійних договорів. Констатовано, що він виражається у трьох основних аспектах: 1) досліджувані договірні конструкції належать до правочинів у сфері інтелектуальної власності, які виступають самостійною групою цивільно-правових договорів; 2) обгорткові ліцензійні договори є саме ліцензійними договорами, а не ліцензіями; 3) досліджувані договори – це договори із спрощеним порядком укладення, що полягає у використанні конструкції договору приєднання.
Розроблено класифікацію обгорткових ліцензійних договорів за такими критеріями, як: 1) об’єкт, дозвіл на використання якого надається за договором; 2) наявність зустрічного обов’язку ліцензіата надати певне благо ліцензіару; 3) строк, на який укладаються обгорткові ліцензійні договори; 4) порядок виплати плати; 5) ступінь узгодженості намірів сторін; 6) мета використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав; 7) зміст умов обгорткового ліцензійного договору; 8) спосіб укладення; 9) специфіка спрощеного порядку укладення. При цьому аргументовано, що основним критерієм класифікації, який дозволяє сформувати цілісне уявлення про систему обгорткових ліцензійних договорів, є специфіка спрощеного порядку укладення. У межах цього критерію виділено: коробкові обгорткові ліцензійні договори, клік-обгорткові ліцензійні договори і браузер-обгорткові ліцензійні договори.
Удосконалено наукові концепти щодо статусних особливостей сторін обгорткових ліцензійних договорів. Так, ліцензіарами можуть бути як первинні, так і вторинні суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав. Визнано найбільш обґрунтованою наукову позицію щодо недоцільності розширеного тлумачення категорії «авторство» у вітчизняній цивілістиці. На прикладі обгорткового ліцензійного договору щодо надання дозволу на використання програмного забезпечення доведено, що ліцензіатом виступає особа, яка є власницею комп’ютера, на який на законних підставах інстальоване таке ПЗ. На базі окресленого підходу ідентифікація особи ліцензіата має здійснюватися з певними уточненнями залежно від різновиду обгорткового ліцензійного договору чи від конкретного об’єкта авторського права і (або) суміжних прав.
Запропоновано дистриб’юторів, реселерів та інших партнерів не вважати суб’єктами обгорткових ліцензійних договорів, оскільки доведено, що договори між ними і правоволодільцями лише опосередковують розповсюдження примірників об’єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Обґрунтовано, що ліцензіат є слабкою стороною обгорткових ліцензійних договорів. На основі цього висновку встановлено, що рівновага між сторонами досліджуваних договорів може бути досягнута: розширенням прав ліцензіата і збільшенням обов’язків ліцензіара; посиленням цивільно-правової відповідальності ліцензіара за невиконання або неналежне виконання договору; обмеженням цивільно-правової відповідальності ліцензіата; встановленням спеціального порядку укладення, зміни та розірвання договору тощо.
На основі аналізу вітчизняних наукових робіт доведено самодостатність цивільно-правової категорії «предмет договору» і недоречність дихотомії предмета й об’єкта ліцензійного договору як такої, що спирається на ототожнення договору із зобов’язанням як правовідношенням, що виникає на підставі відповідного ліцензійного договору. Сформульовано визначення предмета обгорткового ліцензійного договору як дозволу на використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав.
Доведено, що єдине право, яке надається за обгортковим ліцензійним договором, – це право використовувати об’єкт авторського права і (або) суміжних прав.
