Ялоза А.Г. Бідермаєр у становленні класики гітарного мистецтва. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація присвячена виявленню виразності гітари в культурній обумовленості її академізації принципами бідермаєра і необідермаєра сучасності.
Виконана робота присвячена усвідомленню історичного призначення гітарного мистецтва як того, що уготовлювалося від аристократизму мистецьких здобутків Ренесансу і їх перетворенню в салонності рококо до одухотвореної камерності творчості епохи бідермаєра. Був здійснений огляд різнонаціональних виявлень позицій бідермаєра в обґрунтуванні основ академічної гітарної творчості.
Виділилися ідеї – щодо античної та візантійської угрунтованості гітарного мистецтва, яке мало особливе значення для Іспанії, яка у ІІ столітті прийняла грецький духовний спів, укорінений згодом у Візантії, і з ним споріднений інструментальний обсяг кіфародії – кіфаристики, що народили гітарні мистецькі здобутки. Аналіз історичних даностей показав, що ця гітарна інструментальна лінія отримала найбільше прийняття у країнах, безпосередньо поєднаних із православною Візантією, тобто Південь Італії, заселений етнічними греками, галльсько-французький ареал, а також європейський Схід і Україна. Той же історичний аналіз вивів на гіпотезу про проправославні корені поширення струнно-щипкового інструментарію в епоху Ренесансу і спеціально гітари, що підтверджується значимістю лютні й гітари у Франції, що була оплотом Галліканства, лютні й бандури у Польщі й Україні, в німецькій Баварії з її візантійськими коренями і т.п.
Грецькі основи гітарного мистецтва засвідчує наявність гітари в народному оркестрі Греції ще з 30-х років ХІХ століття, в італійському Півдні, для якого показовий двосклад: гітара і мандоліна. Саме іспанський Південь, де склалася готська православна держава, став витоком національного мистецтва і мистецтва гітарної гри.
У роботі звернена увага на історичні обставини буття Іспанії, а також Англії, України і європейського Сходу взагалі, для яких розвиток ренесансної доби співпав із епохою бароко і класицизму, що утворило неповторні національні риси вираження в культурі і в мистецтві, від чого аристократичні привілеї гітари в Іспанії органічно зійшлися з національною емблематикою, висунутою у ХІХ столітті.
У роботі відзначається еволюція гітарного мистецтва від представництва одного з провідних інструментів Ренесансу до бідермаєрівського відродження у першій половині ХІХ століття салонних здобутків рококо, в якому визначилися атрибуції гітарної класики. До останніх відносимо: 1) принципову камерність звучання із втіленням в ньому величних ідей монументальних жанрів, на той час асоційованих із «гучномовністю» симфонічної оркестральності; 2) наповненість музики надіндивідуальною духовною лірикою із невідривним від неї багатоголоссям; 3) солідаризацію із моцартіанським відхиленням інструменталізму Віденців в єднанні з італійською ґенезою європейської інструментальної класики.
Відзначені певні ідеологічно-політичні штрихи самовиявлення бідермаєра, що суттєво корегує подання творчих біографій Л. Боккеріні, Д. Скарлатті, Дж. Россіні в їх приналежності до монархістських і контрреволюційних кіл суспільства, що компрометувало їх позицію у цілому у прогресистськи налаштованому розумінні місії мистецтва у постромантичному бутті, але неприйняте у поліметодологічному поставангардному сьогоденні.
Вказана сформована модель класичної бідермаєрівської інструменталістики і гітарної складової в ній послужила в дослідженні теоретичною базою аналізів творів різних авторів і різних національних шкіл, які історично сформували вказаний композиторський стиль. Це твори М. Джуліані та Н. Паганіні, які заснували жанрові сонатні типології у якості фундації гітарного класичного мистецтва. Було виявлено перетин із клавірними й скрипковими напрацюваннями в спрямованості до високої абстракції сонатного відображення церковної строфічності і виділення інструментальної моторики як відмітної риси гітарної гри.
У роботі приділена увага творам німецьких австрійських авторів, які уславилися розвитком гітарного мислення в межах бідермаєрівської естетики «великого в малому», в їх базуванні на сонатному жанрі, подаваному з опорою на ранньосонатний бароковий різновид. Також виділені внески Іспанії в особі Ф. Сора в бідермаєрівський сонатний типологічний пласт, а також проаналізовані проєкції розвитку тих установлень в національно-емблематичному усвідомленні виразності гітари. Цей етап виявлення бідермаєрівського тла мислення здійснено в аналізі композицій Ф. Тарреги, що за традицією бідермаєра уникають прямого торкання національного фольклору, але демонструють прийоми виразності, апробовані у популярній музиці нації.
