Судова реформа 2016 року, в ході якої внесені суттєві зміни до Конституції Україна та інших нормативно-правових актів, стосувалась процедури здійснення судочинства, порядку обрання суддів, правового статусу судді, системи судоустрою, органів суддівського врядування та самоврядування тощо. Позитивно, що зазначена реформа здійснювалася з урахуванням сучасного європейського досвіду та залученням фахівців Ради Європи: переважна більшість їх рекомендацій, висловлених щодо судоустрійного законодавства України, була взята до уваги. Водночас нові виклики - зміни у суспільно-політичному житті, пандемія Соvid 19, повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, набуття Україною статусу країни кандидата в члени Європейського Союзу, обумовили продовження реформування судової влади, яке триває й на теперішній час.
Одним із ключових досягнень судової реформи 2016 року є створення Вищої ради правосуддя, яка, на відміну від Вищої ради юстиції, отримала більш розширені та різнопланові повноваження, реалізація яких спрямована на забезпечення незалежності судової влади. Враховуючи той факт, що незалежність судової влади є однією з ключових умов для функціонування демократичної, незалежної та правової держави, дослідження ролі Вищої ради правосуддя у забезпеченні незалежності судової влади є вкрай актуальним.
Вища рада правосуддя є не єдиним органом судової гілки влади, на який покладено завдання щодо забезпечення незалежності судової влади, проте єдиним органом, повноваження якого щодо забезпечення незалежності суддів визначено на рівні Основного Закону.
Вища рада правосуддя знаходиться у складному стані: у 2021 році було припинено розгляд дисциплінарних скарг, а 22 лютого 2022 року ВРП припинила свою роботу загалом. Війна в Україні також негативно вплинула на можливість поновлення діяльності ВРП. Розблокування роботи цього конституційного органу на початку 2023 року призвело до потреби вирішення як накопчених, так і нових проблем, у тому числі у сфері забезпечення ВРП незалежності судової влади. До прикладу, на сьогодні у Вищій раді правосуддя накопичилось близько 13 000 скарг на суддів, що потребують розгляду.
Наведене підкреслює актуальність обраної теми та необхідність в її всебічному висвітленні. Аргументовано, що вітчизняна наукова література з питань суддівського врядування характеризується: 1) присвяченням переважної більшості досліджень Вищій раді юстиції, що виглядає логічним, адже остання проіснувала дев’ятнадцять років, а Вища рада правосуддя функціонує шість років; 2) фрагментарністю уваги до ролі ВРП у забезпеченні незалежності судової влади (переважна більшість досліджень присвячена її правовій природі, конституційно-правовому статусу, загальним засадам діяльності, дисциплінарним повноваженням щодо суддів тощо); 3) поодиноким характером досліджень міжнародних та європейських стандартів функціонування подібних до ВРП судових рад в сучасному світі.
Встановлено, що незалежність судової влади як правове явище має внутрішній (на рівні свідомості конкретного представника судової влади) та зовнішній (на рівні державно-правової системи) аспекти. Внутрішня незалежність є обов’язком судді під час здійснення правосуддя, а зовнішня незалежність судової влади – це надання судді практичної можливості виконати вказаний обов’язок бути незалежним, що здійснюється за допомогою конституційно-правового механізму, який складається з системи гарантій, процедур, взаємодії органів влади.
