Дисертацію присвячено дослідженню комплексного та системного аналізу розкриття природи права на працю та її особливих ознак, що притаманні сучасним умовам господарювання та внесення на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій по вдосконаленню трудового законодавства України.
У дисертації запропонований новий погляд на проблему щодо ідейно-концептуальної основи права на працю у сучасному вимірі. Обґрунтований взаємозалежний та взаємо зумовлюючий характер поєднання права на працю з іншими правами, що належать людині в силу свого природного характеру. Доведено, що право на працю – фундаментальне право в системі основних прав людини, яке не обмежується виключно працею, яка підпадає під дію норм трудового права, а реалізація відповідного права охоплює не лише працю як процес, але й комплекс правових можливостей щодо реалізації людиною її природної здатності до праці та оптимально сприятливе середовище, в умовах якого реалізація такого права здійснюється безперешкодно, а у випадку появи перепон – здійснюється ефективний захист з метою відновлення порушеного права.
Констатується, що питання про природу права на працю є предметом тривалої дискусії, яка точилася між науковцями в радянський період і яка знаходить своє продовження в працях представників сучасної науки трудового права. У зв’язку з чим інтерпретація змістовного наповнення відповідного права пройшла чималий шлях, а ключовою у даному процесі є політична ситуація в країні та зумовлена нею законодавча позиція. Зауважується, що у розумінні природи та сутності права на працю не має однозначного підходу, проте домінуючими на сьогодні є дві основні концепції розуміння сутності права на працю. В основі першої концепції закладено розуміння права на працю як елементу правоздатності, в основі другої – як суб’єктивного права.
Зважаючи на одночасне існування концептуально різних підходів до розуміння його природи, запропоновано визначення права на працю з урахуванням концепції сучасного трудового права та значенням праці, яке вона відіграє в житті кожної людини. З огляду на це констатується, що «право на працю як суб’єктивне право людини» це право гарантованого суб’єктивно-індивідуального вибору, що засноване на юридично забезпеченій можливості індивіда реалізувати свою природну здатність до праці шляхом вступу у трудові правовідносини або ж можливість відмовитися від реалізації права на працю, що не є підставою для застосування до такої особи заходів юридичної відповідальності.
Констатується що праця є першоосновою людського існування, а життя без праці – життя в суто біологічному аспекті є фізичним існуванням. Підкреслюється, що праця впливає на рівень та якість життя та є функціональною основою «гідного життя». У свою чергу, концепція «гідної праці» вирішує питання про співвідношення права на працю та права на освіту. Констатується, що освіта, як правило, виступає в якості передумови реалізації права на працю у сфері трудоправового життя та якісного критерію його забезпечення, оскільки процес праці потребує вдосконалення, підвищення кваліфікації та отримання належного професійного досвіду. Гідне життя кожного, розвиток та самореалізація особистості – неможливі без праці як такої. Саме це твердження є основоположним для характеристики безпосередньо діалектичного взаємозв’язку життя та праці людини.
