У роботі досліджено особливості судового контролю за виконавчим провадженням у цивільному процесі та обґрунтовано доцільність реформування цього інституту з метою розширення контрольних повноважень судових органів при здійсненні цивільного судочинства, зокрема у рішеннях зобов’язального характеру.
Узагальнено наукові підходи до визначення виконавчого провадження та судового контролю у вітчизняній науці цивільного процесуального права, а саме: виконавче провадження визначено заключною стадією цивільного процесу, а здійснення судового контролю за виконанням судових рішень - складовою частиною судової діяльності, суд - суб’єктом правовідносин на стадії виконавчого провадження.
Визначено співвідношення ролі суду, органів та осіб примусового виконання, учасників виконавчого провадження на стадії примусового виконання судових рішень. Обґрунтовано необхідність подальшого реформування законодавчої бази у сфері регулювання примусового виконання судових рішень у цивільному судочинстві, розробки та запровадження у практичну діяльність нових важелів примусового виконання судових рішень, зокрема, судового контролю за станом виконання судових рішень у цивільних справах, спрямованого на недопущення та усунення порушення прав учасників виконавчого провадження та безпосередній судовий контроль за діями та бездіяльністю боржника.
Зроблено висновок, що подальше реформування галузі примусового виконання рішень має бути орієнтовано на підвищення ролі суду у виконавчому провадженні шляхом надання суду, який ухвалив таке рішення, права самостійно визначати у виконавчому листі спосіб, порядок і строки виконання рішення, контролювати процес його виконання, завершуючи тим самим захист і поновлення порушених (оспорюваних) прав осіб.
Досліджено засади виконавчого провадження, доктринальні підходи до визначення поняття «виконання судових рішень у цивільних справах», історичну ґенезу виконавчого провадження в цивільному судочинстві, а також місце виконавчого провадження та судового контролю на стадії примусового виконання судових рішень у цивільному процесі.
Обгрунтовано, що подальше реформування галузі примусового виконання судових рішень має бути орієнтовано на підвищення ролі суду у виконавчому провадженні шляхом надання йому можливості самостійно визначати спосіб, порядок та строки виконання власних рішень й контролювати стан їх виконання, завершуючи тим самим захист і поновлення порушених (оспорюваних) прав осіб, які звернулись до суду, вже на стадії примусового виконання.
Запропоновано внести зміни до чинного законодавства, а саме: викласти ч. 1 ст. 2 ЦПК України в такій редакції: «Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд, вирішення та виконання цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб, а також інтересів держави».
Досліджено контрольні повноваження органів судової влади у виконавчому провадженні, визначено їх місце в процесі захисту судом порушених прав учасників виконавчих правовідносин, розглянуто умови та порядок реалізації права на звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) органів та осіб, уповноважених здійснювати примусове виконання судових рішень.
Зроблено висновок, що правосуддя та контрольні повноваження суду за виконанням судового рішення мають спільну мету і спосіб її досягнення, а відтак контрольні повноваження судових органів виступають однією із форм реалізації правосуддя. Інститут примусового виконання судових рішень та судового контролю у виконавчому провадженні є обов’язковими складовими правосуддя та судового розгляду в цілому.
Наголошено, що судовий контроль в умовах інтеграційних процесів і в контексті проведення в Україні масштабних змін має стати самостійним видом державного контролю.
На основі системного підходу як напрямку наукового пізнання диференційовано види та форми судового контролю на стадії примусового виконання судових рішень з урахуванням правил судової юрисдикції та оновлених на законодавчому рівні процедур примусового виконання судових рішень у цивільному судочинстві.
Зазначено, що судовий контроль на стадії примусового виконання судових рішень є особливою організаційно-правовою формою реалізації судової влади. Будучи наділений специфічними особливостями, судовий контроль за виконавчим провадженням у цивільному процесі здійснюється в законодавчо закріпленій компетенції, встановленій Конституцією та законами України, в процесуальній формі, з урахуванням вимог юрисдикції та підсудності цивільних справ.
Розглянуто окремі правові аспекти правового статусу суб’єктів виконавчого провадження у цивільному процесі та різні аспекти критеріїв класифікації суб’єктів виконавчого процесу у законодавстві, які ґрунтуються на підходах щодо поділу учасників процесу на групи за певними критеріями. Базовим підходом відзначено поділ учасників виконавчих процесуальних правовідносин за критерієм їх заінтересованості.
