У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження діяльності радянських органів державної безпеки в Тернопільській області (1944–1953 рр.).
У першому розділі здійснено аналіз наявної історіографічної та джерельної бази із досліджуваної проблематики. Історіографічний комплекс, щодо досліджуваної проблематики, умовно розділено на групи, першу групу становлять роботи українських істориків; другу групу складає доробок закордонних істориків.
Джерельну базу складають дві групи: 1) опубліковані документи, 2) неопубліковані архівні матеріали фондів архівних установ України.
Досліджено структуру головного управління НКДБ, міських відділів НКДБ, районних відділень, АГФВ та внутрішньої тюрми. Проаналізовано кадровий склад та комплектацію структур органів державної безпеки. Було виявлено значний кадровий голод, у структурах було до 40 % вільних вакансій. Виділяється низький рівень підготовки кадрів, більшість працівників у структурах державної безпеки на Тернопільщині закінчували від 3-х – до 8-ми класів школи.
Особливу увагу приділяється відділам 10 та 11, їх завданням було протистояти українському та польському визвольному руху, відповідно. Акцентується увага на повну комплектацію даних структур, та походження працівників, так відділ 10, чиїм завданням було протистояти українському визвольному руху, майже повністю складався із росіян. Відділ 11, що мав протистояти польському підпіллю, був укомплектований українцями.
Висвітлено трансформацію органів державної безпеки після закінчення Другої світової війни, звертається увага на подальше розростання відділу 10, що був перетворений у відділ 2-Н та суттєво розширений.
Показано поступове збільшення кількості посад у структурах радянських органів державної безпеки з 1947 р., а також продемонстровано покращення комплектації їх кадрами. Відзначено, що після реформи 1946 р. покращився освітній рівень працівників, збільшилась кількість працівників, що мали середню і вищу освіту, а 3-8 класів школи закінчували лише працівники нижчої ланки.
Досліджено, що органи державної безпеки повністю були підзвітні комуністичній партії, так вони звітували перед райкомами та обкомами КП(б)У. Партійні структури призначали працівників в НКДБ-МДБ, та проводили перевірки з використання коштів, оперативної роботи, тощо.
Доводиться участь радянських органів державної безпеки у репресіях проти українського визвольного руху. Акцентується увага на тому, що НКДБ-МДБ не лише здійснювали репресії, а й планували їх. Так, головне управління НКДБ-МДБ отримувало з Києва детальну інструкцію з репресій, та розгорнутий план дій. Зокрема, в ньому призначалися відповідальні люди за ліквідацію того чи іншого проводу ОУН, терміни виконання завдань та перелік доступних воєнних сил для виконання плану.
Наводяться статистичні дані репресій по роках, де є детальні цифри вбитих та арештованих членів українського визвольного руху, кількість вивезених сімей повстанців, рідше наводяться втрати серед працівників органів державної безпеки.
Виділяється ключова роль радянських органів державної безпеки в здійсненні масових депортацій населення, НКДБ-МДБ виступають організаторами та виконавцями виселень. Головні управління НКДБ-МДБ отримували інструкції, плани виселення та кількість сімей, які потрібно було депортувати у конкретні обл.
Досліджено роль органів державної безпеки у ліквідації ГКЦ та протестантських релігійних організацій та Свідків Єгови. Показано, що МДБ виступили організаторами псевдособору 1946 р., де було оголошено про «об’єднання» з РПЦ. Акцентується увага на репресіях проти священиків, закритті хамів ГКЦ та їх використанні, як склади продукції чи просвітницькі організації.
Продемонстровано спроби органів державної безпеки взяти під контроль протестантські релігійні організації з метою підпорядкування їх єдиній структурі, однак після провалу задуму віруючих репресували. Показано репресії проти Свідків Єгови, акцентується увага на тому, в першу чергу виявляли лідерів осередків, їх судили, після чого депортували разом з сім’ями.
Зазначається, що в результаті репресій було змінено етнічний склад населення, так значно знизилася кількість поляків та євреїв. Звертається увага на збільшення кількості росіян, особливо у містах. Відзначається, що знизилася і загальна кількість населення, післявоєнного росту кількості населення не відбулось, зокрема, й через репресії.
