У дисертації на основі узагальнення кримінологічних концепцій,
розроблених вітчизняними вченими щодо запобігання кримінальним
правопорушенням у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг, корупційної злочинності, а також
практики правоохоронних органів України, практичної діяльності суб’єктів,
що реалізують державну політику у сфері надання публічних послуг,
безпосередньої діяльності суб’єктів, які надають публічні послуги,
розроблено наукові положення й отримано результати, що в сукупності
розв’язують конкретне наукове завдання з надання кримінологічної
характеристики кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365
2
КК України, – зловживання повноваженнями особами, які надають публічні
послуги, на підставі чого визначено теоретичні засади і практичні
рекомендації щодо запобігання таким зловживанням.
Зокрема вперше:
– надано комплексну характеристику стану, структури і динаміки
вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365
2
КК України, розкрито нерозривний зв’язок кримінологічної характеристики
зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, із
суспільно-політичними процесами, які відбуваються в державі;
– виокремлено економічні, політико-правові, організаційно-
управлінські, соціально-психологічні причини та умови зловживання
повноваженнями особами, які надають публічні послуги, через призму
зовнішньої та внутрішньої обумовленості;
3
– складено типологічні кримінологічні портрети особи, яка зловживає
повноваженнями у сфері надання публічних послуг, та жертви такого
посягання (фізичної, юридичної особи, неповнолітньої, недієздатної особи,
особи похилого віку);
– розроблено систему заходів (загальносоціальні, спеціально-
кримінологічні, індивідуально-профілактичні та віктимологічні) запобігання
зловживанню повноваженнями особами, які надають публічні послуги.
У дисертаційному дослідженні удосконалено:
– доктринальні підходи до формулювання поняття, визначення завдань
та особливостей правового регулювання, а також окреслення принципів
надання публічних послуг в Україні. Зокрема, запропоновано авторське
визначення поняття «публічні послуги» – це діяльність або результат
діяльності уповноважених суб’єктів (органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що
перебувають у їх управлінні, або спеціальних суб’єктів, яким за
законодавством надано право виконувати відповідні державно-владні
функції), що здійснюється на підставі звернення фізичної або юридичної
особи, за допомогою публічних фінансових ресурсів, результатом якої є
прийняття офіційного акта, спрямованого на створення умов для реалізації та
захисту прав та законних інтересів, визначених обов’язків особи, яка
звернулася за послугою;
– юридичну конструкцію кримінально-правової норми в диспозиції
ст. 365
2 КК України, доповнивши її таким суб’єктом надання публічних
послуг, як медіатор. Так, проведений аналіз показав, що на законодавчому
рівні закріплено надання послуг з медіації у земельних відносинах, в
господарському, цивільному, адміністративному, третейському судочинстві,
міжнародному комерційному арбітражі, у сфері нотаріату, наданні
соціальних послуг, у сфері праці та трудових спорів. Послуги з медіації
мають ознаки, що властиві й публічним послугам. Саме тому обґрунтовано
необхідність криміналізації зловживання повноваженнями медіатором у
4
процесі надання ним публічних послуг, доповнивши диспозицію ч. 1 ст. 365
2
КК України вказівкою на відповідного суб’єкта.
У роботі дістали подальшого розвитку:
– теоретико-правові засади реформування сфери надання публічних
послуг, зокрема державних сервісів та вдосконалення адміністративних
процедур з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та
державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань;
– характеристика причин та умов злочинності у сфері службової
діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних
послуг. Зокрема, багатофакторна система детермінантів кримінальних
правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг, дала підстави класифікувати
відповідні причини та умови за такими критеріями: 1) за ступенем впливу
соціальних протиріч на суб’єктів суспільних відносин: основні (загальні),
галузеві (інституційні) та безпосередні (одиничні); 2) за сферою впливу:
внутрішні та зовнішні; 3) за сферою виникнення та реалізації: економічні,
політико-правові, соціально-психологічні та організаційно-управлінські.
